У кожного з нас свої асоціації з мальвами. У мене, зокрема, мальви навіюють спогади про дитинство. Я їх бачила вкінці літа щодня. Вони росли навпроти нашої хати, з протилежного боку дороги, під сусідчиним тином і були неземної краси. Їхнє різнобарв’я тримало мене в чарівливому полоні. Я довго могла за ними спостерігати, не відводячи очей. І це при тому, що зовнішнє життя нікуди не зникало. Я чула підбадьорливе гелготання гусей обабіч  – на подвір’ї іншої сусідки Горпинки. До мене доносилось глухе передзвіння відра, яке тягнула з криниці баба Ялосовета і воно при тім раз у раз вдарялось  об  камінне нутро колодязя, вихлюпуючи із себе холоднющий рідкий кришталь води. А в самій розбрунькованій квітці, на самому її денці борсалась у жовтому пилку смугаста бджілка. Її лапки, дупку і крильця, ніби хтось притрусив жовтим борошном… Рожеві, жовті, червоні, лілові, кремові, білі мальви.  Тітка Марфа, у якої вони росли під тином, їхнього цвітіння вже  не бачила, бо спочатку осліпла на одне око, а потім й на друге. А сталось це після того, як вона нещадно побила коня, який загруз у багнюці. Кінь відповів їй тим же  – вдарив її копитом в обличчя.

За тими мальвами ніхто не доглядав. З року в рік вони самі насіювались, проростали, дозрівали і відцвітали. Восени і взимку вітер розносив насіння квітів довкруж і скоро увесь наш куток був всіяний Марфиними мальвами.

Відтоді, побачивши десь мальви, неодмінно згадую про сусідчині. І, опинившись якось в Баварії, дуже здивувалась тамтешнім мальвам:  аж он куди заніс їх вітер з мого дитинства! Коли у мене з’явився свій дім з квітником, згадала за ці квіти. Як я їх не сіяла – вони вперто не хотіли «проізростати» (за Довженком).  І тоді навесні поїхала далеко за місто, біля львівської траси росте багато диких мальв. Накопала зелених кущиків і посадила в себе попід паркан. Тішилась, сп остерігала як ростуть. Напевно дуже вже їх хотіла мати… Бо якось чоловік стриг траву і всі ті кущики позрізав, подумав, що то лопухи.

Минув час. Біля мого дому росте багато Марфиних мальв. Саме так мені хочеться їх називати. Бо ж щиро вірю в ту дитячу історію із вигаданим вітром і насінинами. Щороку їх довкола насіюється  дуже багато. Кожна з них має свій особливий і неповторний настрій. Кожна для мене дуже дорога (у значенні – рідна). Після чергової поїздки до Індії, спробувавала  розшифрувати слово «мальви». Схоже на те, що моя дитяча історія має реальне підґрунтя. Адже «мала»  –  на санскриті означає «поле», а «ва – поширення». Які вільнолюбиві і незалежні квіти! Недарма символізують Україну. А любити свою країну дуже просто, хоча б тому, що у серпні вона сяє і квітує мальвами.