Безперечно, у кожного з нас Свій Шевченко. І хоча я народилась неподалік Моринців, по справжньому відчула його простоту і велич у… Вільнюсі, місті юності майбутнього поета. На уроках літератури нам розповідали про перше кохання Тараса у тринадцять років до дівчинки Оксани. А виявляється, справжнє перше кохання захопило його у тодішньому Вільні. Обраницею стала полька Ядвіга Гусиковська. Можна тільки уявити, як йому там малювалось, коли всі думки крутились довкола  милої Ядзі… Згодом в одному з листів до котрогось із приятелів він згадає, що воно (кохання) облагородило колись його душу.

Прямую Старим містом до університету, якому вже за 500 років! Тут блукав колись із своєю красунею Тарас. Минаю вулички - Університетську, Іона, Пілес, Скало… Аж ось й історичний факультет. Вхід відразу на першому поверсі. Ліворуч дверей таблиця з датою перебування юнака у столиці Литви. А ще поетичний рядок з вірша: «Вільно… дороге моєму серцю». Підіймаюсь на горішній поверх. Кажуть, що там колись давав уроки юному Тарасу художник Ян Рустем. Кімната, де все відбувалось – зараз деканат історичного факультету. Секретарка Тетяна зустрічає приязно. Каже, що коли тут робили євроремонт, вирішили залишити первинний пласт стіни з орнаментом та малюнками. З трепетом у душі фотографую: «У цих стінах був Тарас. Він їх споглядав». В університетському дворику костел святих Іоанів. Якщо тут працював Ян Рустем, то, може, й Тарас йому допомагав? Різні думки заповнюють розум. Однак невблаганний час безповоротно поглинув інформацію. А мовчазні стіни, обтяжені старовинними іконами – тим більше, якщо й знають (а таки знають!), вже нічого ніколи не скажуть.

У Старому місті, у скверику між вулицями Базіліону, Арклю і Вісу Швянтую – пам’ятник Тарасу Шевченкові, вулиця його імені. У Литві шанують нашого Поета, бо ж історія наших двох народів – спільна.

Фото: Валентина Семеняк