журналіст

Не втомилися. Стоїмо, запам’ятавши все

26.02.2023 19:38 Джерело: CvNews
Автор : Володимир Стефанець

5 смачних алкогольних напоїв для дівич-вечора

Кажуть, ніби ми втомилися – захищатися і боронити своє. Я не втомився - на мою втому дуже чекає путін. Кажуть, ніби нас на своїй землі тримають заложниками - у світи не пускають… Я себе заложником вдома не відчуваю.

Українцем – так! Тут, де маю зараз бути, – на усіх 603 700 км² своєї дідизни, а, як знадобиться, то й деінде. Одним з мільйонів, які, хоч не в окопі, але точно кожен на своїй «нульовці». Робочій, пристріляній за рік рускими ракетами. І додатковій – також у кожного своїй. Волонтерській, гривневій і просто новітній християнській, коли під час надцятої повітряної тривоги згадуєш «незлим тихим» цих руских «піда…ів». Це - щоб не було соромно перед хлопцями-фронтовиками. І ти знав для себе після перемоги, що також працював на неї. Як наближав її на свій міліметр, поділений на сорок, чи скільки нині є там нас мільйонів. Спраглих перемоги, як Ісусової хлібини, якої має вистачити усім. Неподіленої. Яку зберегли і залишили одну на всіх, як Україну.

Війна. Фото Армія інфо

Тому – не втомилися! Бути на своїй «нульовці» зі старими і новими друзями та незнайомими зовсім – на цій війні фронтовиками без фронту. Зі зброєю і голіруч. З усіма своїми - українцями різних народів! Тими, кого мали і нацифікувати, і вбити, і заморозити, і ще бозна що мали зробити з нами рускі путіни-загарбники своїми «аналоговнєтамі» та фільтраційними концтаборами. Але ми – є! На 365-й і завтра – на стосотий.

Стоїмо, запам’ятавши все. Четверту ранку, як бомбили Київ, Боріса, що першим з друзів прогулявся ним на війні проти руских. 335 соняшників у Нью-Йорку посеред зими на день нашої воєнної Соборності та «Панцир С1» у москві на даху путінського оборони… і страху міністерства. Того, що послало мародерів і гвалтівників вбивати українців «за родіну» та унітаз. І Залужного - «вмиються кров’ю» - запам’ятавши. І з уральського бункера голого короля, який за звичкою продає світові понти. Такі недолугі та смішні нині, через рік, як сам фюрер. Той, що не помітив, як після розвалу совка у 91-му, Україна знову «перезаснувала» його ссср. І тепер вже не ми, а НАТО потребує нас, бо хтось же має його захистити.

Війна. Фото Getty images

Тому – стоїмо! Запам’ятали все і передали світу нашу ненависть як естафету. Втомлені так не пам’ятають. Але ненавидять саме так - як ми! За Бучу, за ту жінку, вбиту іще не мамою у ліжку на світанку посеред Києва, з ненародженою ще дитиною, за той будинок у Дніпрі, за Віталіка Скакуна з Бережан, який під Генічеськом підірвав себе разом з мостом, і за безіменне слобожанське сільце … За Україну, словом.

Ту, що з давніх-давен, і вже нову, модерну. В якій ніколи не пройде владне «мовчали і не готувалися, щоб паніки не було», де не дозволять продавати метрами яйця і міняти протухлого Медведчука на свіжішого Абрамовича. Бо для чого тоді наші герої віддали на своїй «нульовці» більше, ніж у них було? Для чого обпалені війною ми втратили так багато, але не Батьківщину? Для чого ми знайшли на цій війні щось глибоко в собі? І для чого власне нарешті не втомилися?