Замість комфортного кабінету – підвал Попаснянської центральної районної лікарні. Рівно на місяць Юрій Лесюк, заступник директора Департаменту охорони здоров`я Чернівецької ОДА, перетворився на лікаря-інфекціоніста та асистента військових хірургів, - пише АСС.

До Попаснянської центральної районної лікарні Юрій Лесюк потрапив у червні 2017 року в складі Першого добровольчого медичного шпиталю імені Миколи Пирогова. Лікарня розташована практично на передовій: уже за 400 метрів – блокпост.

- Мене разом з двома військовими хірургами з Харкова поселили у фізкабінет, що знаходиться у підвальному приміщенні лікарні. Уже в перший вечір, коли зовсім поруч розривалися міни і від цього здригалися стіни, зрозумів: фізкабінет – одне з найбезпечніших приміщень, - розповідає Юрій Миколайович. - Щодня з 5-ї години вечора і до ранку тривали обстріли. Уже за кілька днів я навчився за звуком розрізняти, коли снаряд летить з нашого боку, а коли - від ворогів.

ВІЛ-інфекцію неможливо діагностувати

Удень чернівецький медик вів прийом у кабінеті довіри поліклініки Попаснянської ЦРЛ. Обслуговував хворих на інфекційну патологію, зокрема, ВІЛ СНІД. У районі відсутня діагностика на ВІЛ-інфекцію. Найближча медична лабораторія – у місті Сіверський Донець. А дорога до цього міста розбита снарядами, обстрілюється. Тож місцеві хворі фактично відрізані від нормальної діагностики.

- За консультацією, як правило, зверталися ті місцеві жителі, яким був встановлений діагноз ще до війни. На щастя, ліками ці люди забезпечені повністю, - продовжує медик. – А от на окупованих територіях ВІЛ-інфіковані не лікуються взагалі – медикаменти до них не надходять.

Коли погіршувалася погода, до лікарні масово зверталися хворі з передової. На фоні ГРВІ загострювалися хронічні недуги: гайморит, бронхіт, пневмонія. Окрім того, військові часто звертаються до лікарів зі скаргами на біль у хребті. При чому страждають від цього як 20-річні, так і 50-річні бійці. Важка амуніція та бронежилет роблять свою справу. Хребет не витримує постійного навантаження. Тому після демобілізації хлопцям дуже важливо пролікуватися і пройти курс реабілітації.

Під обстрілами перевозив поранених у шпиталь

Вкрай необхідна медична допомога і місцевим мешканцям. У районі взагалі не працює первинна мережа, немає сімейних лікарів.

- До мене на прийом звернувся місцевий мешканець, у якого на фоні пневмонії загострилася бронхіальна астма. Я запитав, хто його сімейний лікар, чи звертався він до нього? Пацієнт відповів: «Я не знаю, хто це такий… Лікувався вдома гарячим чаєм, поки зовсім зле не стало», - розповідає Юрій Лесюк. - А оскільки немає сімейної медицини, до людей просто не доходить інформація. Зокрема, тут не знають про програму «Доступні ліки». Коли стикаєшся з цією безпорадністю, розумієш, як важливо для тутешнього населення, аби приїжджали цивільні медики.   

У вечірній та нічний час чернівецький лікар допомагав військовим медикам надавати медичну допомогу військовослужбовцям. З передової на санітарному автомобілі фельдшер доставляв постраждалих на етап проміжної евакуації – у Попаснянську лікарню.

- Військові лікарі стабілізували стан хворого. Я, за потреби, асистував їм, робив перев`язки. А потім тим же санітарним транспортом – як правило, розбитим стареньким УАЗом – перевозили пацієнта у стаціонарний госпіталь міста Часів Яр чи Бахмут, - каже Юрій Лесюк. - Мені доводилося допомагати у транспортуванні поранених. Водій та медик, які везуть у «таблетці» 300-го, обов`язково вдягають бронежилет і шолом. Дорога розбита градами і постійно обстрілюється, тому їхати треба дуже швидко.

Не маємо права зрадити

Юрій Лесюк каже: місяць у Попасній перевернув внутрішній світ. Усі ті речі, які здавалися вкрай важливими на мирній території, втрачають свій сенс під свистом куль та вибухами мін.

- Сучасний чиновник від медицини – це в першу чергу менеджер, який працює для людей, вирішує їх проблеми, чує їх, робить усе, аби медичне обслуговування було доступнішим. Це не той керівник радянського зразка, який перевіряє і підписує накази, - зауважує лікар-доброволець. - Нині в Україні все по-іншому. Через біль і втрати на Сході ми змінюємося. І тут, на мирній території, не маємо права зрадити тих, хто ціною свого життя береже наш спокій.   

Ольга КАМСЬКА, ІА "АСС"