Микола Максимець: Треба, щоб кожен із нас думав про Україну

18.04.2018 16:10   Джерело: Погляд
Опубліковано : Буковинський Новинар
Головний редактор видавничого дому «Букрек» запевняє: «Наша держава процвітатиме, якщо зросте її авторитет», - пише Погляд.

У Чернівцях Миколу Максимця знають, як серйозного і поважного чоловіка. Він добре орієнтується в суспільно-політичному житті країни і легко може видати на-гора фахову аналітику довколишніх процесів. І йому віриш, по-справжньому. Тож не дивно, що нині пан Микола обіймає посаду головного редактора Видавничого дому «Букрек», а в ролі письменника став лауреатом Міжнародних літературно-мистецьких премій імені Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша та Літературної премії імені Леоніда Глібова. Також Миколу Максимця добре знають, як журналіста, а на рідній Чернігівщині його навіть величають мегаавтором. Разом із дружиною Дариною Степанівною виростив двох синів-красенів, які подарували їм по онучці. Старший син Сергій є магістром прикладної математики та інформатики. Працює в Чернівцях айтішником, пише круті програми і паралельно вивчає психологію. Менший – Сашко – також айтішник - кандидат фізико-математичних наук. Зараз працює у Кремінієвій долині, що у США, в офісі відомої соцмережі «Фейсбук».

«Чоловіки-Максимці ніколи не ходили у декрет!»

– Миколо Миколайовичу, знаємо, нещодавно із сім’єю були у Римі. Як випала нагода туди поїхати?

– Так це Сашко приїхав зі Штатів у відпустку, він пішов у «декрет». Я кажу: «Як? Ніколи чоловіки-Максимці не ходили у декрет!». А в них цей їхній Цукерберг, головний у «Фейсбук», пішов у декрет на три місяці, бо у нього донька народилася. І Сашко теж вирішив так зробити. Правда, не одразу. Після народження донечки Ніки він два тижні допомагав вдома, а потім став до роботи. Декрет оформив пізніше. І зараз він із донечкою та дружиною Діаною, моєю хорошою невісткою, приїжджав до нас, це в нього декретна відпустка була. Провели ми її досить активно. Спочатку нас повезли на три дні на «Буковель». Ми там чудово відпочили родиною. Коли повернулися додому, син каже: «Тату, у мене є ще один сюрприз для вас. Ви в Рим поїдете?». Відповідаю: «А що я там не бачив?». Але Сашко сказав, що уже придбав квитки для всіх. Відтак ми полетіли до Риму.

«За день проходив по 15 кілометрів»

– Які спогади привезли з вічного міста, куди ведуть всі дороги?

– Місто зустріло нас дощем. Та загалом Рим – це неймовірно, це музей, який дивиться в небо. Куди глянеш, то все історія. Три дні ми ходили, оглядали місто. За день проходив по 15 кілометрів! Я стільки у Чернівцях за місяць не ходжу. Навіть благав: «Вбивайте мене – я не хочу нікуди йти». Знаєте, я б повернувся в готель з півдороги, але не знав куди (усміхається, – авт.).

А ще маємо хорошого друга – письменника Олександра Балабка, він цей Рим добре знає, вивчав перебування тут Гоголя, Коцюбинського. Навіть видав декілька книжок: «Римське щастя Миколи Гоголя» і «Микола Гоголь: між пеклом і раєм». Тож я зв’язався з Балабком і він нас зорієнтував, куди йти, аби сходами піднятися до церкви і справа побачити віллу, де був Гоголь. Однак дощ завадив нам туди дістатися. Два дні з парасольками ходили. Та все-таки Рим, де були п’ять днів, «проходив» через літературні речі і я би навіть хотів щось написати про це…

Захід йде до спрощення: там ані фотографій, ані художнього оформлення книг

– Книги видавництва «Букрек» мають чимало вагомих відзнак. У чому секрет їхнього успіху: в обгортці чи «начинці»?

– Для того, щоби зробити хорошу книгу, яку б помітили, треба, по-перше, зайти привід для її випуску. Тобто книжка має відповідати якійсь сучасній події або якійсь історії, яка перетинається із сучасністю. Актуальну книжку треба шукати.

Окрім того, книжка має бути гарного змісту і гарно зверстана. Хоча Захід йде до спрощення. Подивіться їхні книжки. Там ані фотографій, ані вишуканого художнього оформлення. Текст закинули і все. Правда, обкладинку яскравою роблять, а всередину глянеш, сірий папір.

Залучаємо художників, часом – Івана Балана. Ми довіряємо йому основні книжки, щоби він професійно подивився, адже в художньому оформленні книжки є свої принципи. Якщо вважаємо, що книжка на щось «тягне», ми обов’язково запрошуємо Івана Дмитровича.

«Зараз – пиши-не-пиши, як об стіну горохом…»

– Яка, на Вашу думку, як досвідченого видавця і журналіста, перспектива видавничої та газетярської справи?

– Думаю, що книжкові видавництва мають ще існувати. Зараз електронна книга, звичайно, набирає обертів і дедалі більше йде в маси. Адже молодь не дуже любить читати великі книжки, тягати їх за собою. Завантажують собі електронні версії і гортають у смартфоні. Та все одно для бібліотек та шкіл книжка є вагомою. Як автор двох видань вважаю, що книжку можна показати, десь викласти, комусь подарувати. А в електронному варіанті – ніяк! Так що видавництва повинні й ще будуть довго існувати. Зміниться технологія, яка постійно приходить на зміну застарілій. Спроститься технічний процес. Приміром, зверстав книжку і прямо з комп’ютера все пішло на машину.

До газет я ставлюся дещо із застереженням, навіть із жалем. Адже вони потроху відходять. Чому? Бо газети стали не ті. Ось коли працював у редакції «Буковини», то свого часу там був відділ листів, де п’ятеро людей працювали. За місяць туди надходило зо 3000 листів і кожен треба було прочитати і підготувати до друку, чи отримати відповідь. Тобто кожен лист надсилали на реагування. Наприклад, я – директор заводу і в мене щось поламалося чи я когось образив. Про це надійшла скарга до газети і відділ листів письмово звертався: «Товариш директор!..», мовляв, надійшов такий лист, дайте відповідь – що зроблено. Зараз із листами так не працюють. І газета стала не такою дієвою. Колись поїхав у Кельменці, підготував матеріал «Чому плачуть на вулиці Тихій», так вся область шуміла. Річ у тім, що там прокладали газ і начальство собі зробило у першу чергу, а людям – ні. Це була резонансна публікація і людям таки допомогли. А зараз – пиши-не-пиши, як об стіну горохом. Навпаки, той, хто написав критичний матеріал, кажуть, що він поганий.

– Якою бачите газету через 10 років, яким буде її наповнення?

Щодо великих газет, їх в області буде менше, але вони мають залишитися. Ось дивіться на зразок Штатів і так далі. Магнати тримають великі газети та професійний штат, який пише на політичні теми. Щодо наповнення, все-таки газети – це дзеркало життя. Питання в тому, під яким кутом його розглядають. Але це має бути впливова і дієва газета, яка знаходить як недоліки, так і хороші моменти в житті, є дзеркалом життя. Тобто якщо правильно функціонуватиме газета і буде фінансування від заможного власника, тоді вона виживе.

«Треба, щоби ми гордилися державою, хоча б на рівні поляків»

– Що має статися у державі, щоб люди купували українські книги, а не завезені з Росії?

– Хай би скільки ми кричали: «Українська книга! Українська книга!», вона від цього кращою не стане. Треба, щоб держава іншою стала. Розумієте? Треба, щоби ми гордилися державою, хоча б на рівні поляків. Інакше кажучи, щоб ми думали про державу. Якось один із знайомих сказав мені: «Миколо, ви неправильно думаєте. Зараз треба думати навпаки, для себе, для сім’ї, а потім – для держави». Ні! Це неправильно! Треба, щоби кожен із нас думав про Україну. Щоб лягали спати і вставали із думкою: «А що ми зробили для України сьогодні, чому вона у нас така?». Треба, щоби ми працювали на Україну. Від цього підніметься авторитет самої України, самої держави і самої людини. Ось тоді Україна буде кращою. І газети, і книжки у нас будуть такими, як треба.

Українську мову, безперечно, ми повинні вивчати із дитинства, із садочка. Я, скажімо, залюбки і з величезною радістю сприймаю людей-іноземців, які живуть у Чернівцях, але чудово розмовляють українською та навіть виступають і співають українською. Це дуже гарно. І росіян треба просити та вчити їх трохи, хай переходять на українську. Тому що у ВР є депутати, які знають українську мову, але не хочуть переходити на неї. Чому? Бо не хочуть! Кажуть: «А меня избиратели не поймут». Не можна так! Тому що від цього залежить рівень держави і любов до держави, і взагалі, існування держави.

Ольга ШУПЕНЯ

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Погляд   251