Що писала європейська преса про бої в Карпатській Україні?
Опубліковано : Наталія Чернівецька
Як повідомили на порталі 1939.in.ua, «сильні світу цього» не бачили й не чули, чи то – не хотіли бачити й чути, що робилося в березні 1939 р. на Карпатській Україні. На доказ цього журналісти привели нижче голоси тогочасної європейської та української преси, яка живо реагувала на події в Карпатській Україні.
Голоси французької преси:
«Епок» з 16.03.1939 писав: «Коли мадяри впали в границі Карпатської України, то треба думати, що вони мали на це згоду Гітлера. Мадярщина близька до здійснення давньої мрії – спільного кордону з Польщею. Гітлер дав обом сторонам сатисфакцію, в якій він їм довго й уперто відмовляв. Однак тому, що Гітлер нічого даром не дає, то звичайно, що Польща і Мадярщина в заміну за одержані блага взяли на себе якісь зобов’язання. Які? Догадатися про це нетяжко. Польща й Мадярщина, по всій правдоподібності, обіцяли Гітлерові свою нейтральність, а можливо, й співчутливе відношення – в той мент, коли будуть рішатися питання середземноморське й колоніальне».
«Ле Жур» з 16.03.1939 писав: «Німеччина в цьому питанні (Карпатська Україна) уступила. Польща неначе свою справу виграла. Проте було б смішно думати, що Німеччина не вимовила собі компенсацій».
«Ле Тан» з 17.03.1939 пише: «Єдиний момент цієї драми, який залишається далі темним, це справа Карпатської України, яка також проголосила свою незалежність, але на неї наступають тепер мадярські війська. У хвилі, коли це пишеться, ще не наступила сполука мадярських і польських військ на створення спільного мадярсько-польського кордону. Заява Телекі попереджає про окупацію Карпатської України, однак мадяри натрапляють на поважні перешкоди… Між тим треба занотувати, що в певних політичних колах говорять з цього приводу про непередбачені політичні труднощі. Які? Чи Німеччина відповіла прихильно на заклик Уряду Карпатської України до Німеччини з проханням охорони? Або чи погоджується тимчасово й в принципі на створення спільного польсько-мадярського кордону здовж Карпатської України, і бажає вона дістати достаточні заруки для забезпеки своїх власних інтересів, яких не хоче зректися в майбутньому, що вказує їй – не знати чи невдовзі – на природні багатства можливої великої України?»
…І ця ж сама газета на питання, які ставила сама ж, у наступному числі відповідає: «Є вповні зрозумілим, що це (окупація Карпатської України мадярами) не могло наступити без дозволу Берліна, бо без нього була б ціла операція неможливою. У Будапешті й Варшаві не забувають звернути політичній опінії увагу на політичне значення цієї справи. Проте слід побоюватися, що недовго триватиме там радість, бо тверда дійсність виявиться пізніше з-під тих оманних ілюзій. Загалом, це має досить малу вагу для Гітлерівської Німеччини, що мадяри окупують тепер Карпатську Україну й що вони мають спільний кордон із Польщею, бо це зовсім не примушує Німеччину зрікатися своїх власних замірів щодо України. Як зачинає бути тепер видно, натиск Німеччини буде тепер проявлятися на Мадярщину, яка ризикує бути втягненою в орбіту Райху, отже, в дійсності це буде Німеччина, яка остаточно скористає з теперішніх мадярських зусиль у Карпатській Україні».
«Парі Суар» у телеграмі з Відня 17.03.1939, подаючи інформацію про заходи міністра Ревая в справі німецької помочі, писала: «Це питання дуже делікатне. Німці, либонь, здають собі справу, що ні мадяри, ні поляки не є пожадані в очах українців, однак тим не менше, замість почати бій з мадярами, які вже довели до доброго кінця певну частину військових операцій, операцій тяжких і кривавих, – дозволено у Відні, подібно як у Берліні, на створення цього гучного спільного кордону між Мадярщиною і Польщею, проти якого спочатку був спротив».
«Л’Ентрансіжан» з 18.03.1939 подав телеграму: «Варшава запевняє, що вона вдоволена. Польська публічна опінія вважає, що Карпатська Україна могла стати П’ємонтом для численних українців на польській території. Вона вважає, що ліпше, «щоб цей ембріон великої України опинився в руках мадярів». Ця ж сама газета в числі з 18.03.1939 подала наступну телеграму з Пряшева.
«Мадярські війська продовжують окупувати Карпатську Україну.
Цієї ночі вони дійшли до Перечина й Березного, проте через нерівний й дикий характер цього краю, окупація не систематична».
Нема тяглого фронту. Залоги мадярські розділені на поодинокі групи, увіходять до долин. Вони зударяються тут і там із групами української Січі. Це партизанська війна в цих забутих горах… Шеф мадярського штабу видав комунікат, в якому подано: «Окупація української території поступає тепер методично. Мадярські війська, ломлячи місцевий спротив ґвардистів «Січ», зачали очищувати територію. О 22 годині вчора втрати мадярської армії виносили: 37 вбитих і 114 ранених».
«Ле Тан» у телеграмі із Сиготу подав: «Румунсько-українська границя тепер замкнена. З боку українського видно певне змучення. Цієї ночі, 100 українських ґвардистів перейшло границю коло Бичкова і звернулося до румунських властей, які їх роззброїли й інтернували… Монс. Волошин, колишній прем’єр уряду Карпатської України, виїхав сьогодні вранці з Сиготу до Клуя. Його супроводить Коріолян Татру, королівський резидент округи, що його гостив. Увечері монс. Волошин виїхав до Білгороду…
Румунський кордон постійно гостро стережений на всіх точках переходу. Згідно з вістками з кордону, вояки регулярної мадярської армії в польових уніформах, які прийшли вчора, контролюють тепер прикордонну смугу. Останні збігці з Карпатської України, зібрані в прикордонному місті Сиготі, від’їхали до Сату-Маре, а звідси залізницею до Орадеа-Маре. Їх усюди супроводили й доставляли їм поживу румунські війська й організації першої помочі. (Тут мова про збігців чехів та німців. С. Є.). Німецький конзуль у Клуї заявив, що кошти повороту службовців і збігців, які стали громадянами Райху, покриє Німеччина. Збігці походження українського, з Галичини або з-під Совєтів, будуть тимчасово приміщені в концентраційному таборі. Частину української гвардії, яка сьогоднішньої ночі перейшла Тису й хотіла ввійти до Румунії, відкинено».
І знов ця сама газета у свойому числі з 21.03.1939 подала телеграму з Білгороду: «О. Августин Волошин, колишній прем’єр Карпатської України, прибув уночі 20 ц. м. з Румунії до Білгороду в авто, у супроводі 11-и осіб, між якими також є Августин Штефан, президент Сойму й міністр освіти Карпатської України. Вони затрималися в скромнім готелю в Білгороді».
Далі ця сама газета, реферуючи про події на Карпатській Україні, в телеграмі з села Стакчина (на словацько-українському кордоні) змальовує образ евакуації чеського війська з Карпатської України так:
«Єдина їздна дорога, що зв’язує Словаччину з Карпатською Україною завалена несчисленним рядом військових каміонів, що покидають Україну з наміром дістатись до Чехії. Тягареві авта, стрясають аж до основ хатками Стакчина. Вояки, якими набиті каміони, тримаються курчево, щоб не впасти на землю. Вони позбуваються своїх наплечників, своїх рушниць і гранатів, які вибухають при дорозі.
Доми Стакчина замкнені й населення зникло. Де-не-де поміж низкою каміонів їде танк: він носить сліди куль із часу останнього бою».
«Фігаро» в числі з 28.03.1939, говорячи про бої на Карпатській Україні подало таке: «Криваві бої в Карпатській Україні між військами мадярськими та українською армією продовжуються. Обі сторони напружують усіх своїх сил, уживають усіх родів зброї, щоб одна одну перемогти. Бої йдуть зараз в околицях Ясіня та Рахова. Наскільки це важкі й безоглядні бої свідчить той факт, що ні одна з воюючих сторін не бере полонених. Українськими військами командує генерал Петрів (?) та полковник Єфремов».
Джерело: Єфремов Сергій Федорович. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки. – Ужгород: Ґражда, 2009. – 100 с.
За матеріалами https://goloskarpat.info
Джерело: goloskarpat.info