Уперше із Андрієм читачі «Погляду» познайомилися влітку 2013 року, коли він на «Петрівському ярмарку» презентував картонні макети визначних чернівецьких храмів. Архітектор-художник розповідав, що свій вільний час приділяє спорту та вивченню культури різних країн світу. Також пише ікони. Сьогодні перелік професійних навичок та захоплень чернівчанина суттєво розширився. Зараз він обіймає посаду транспортувальника на підприємстві, що виготовляє продукцію для концерну «Volkswagen». До того ж щодня і за будь-якої погоди долає велосипедом 9-кілометрову відстань. А в період відпусток їде у тривалі вояжі одинаком на велосипеді чи мотоциклі. На його рахунку уже є три таких подорожі.

– Уперше зібрався у велосипедну поїздку 2015 року, тоді подолав 1450 кілометрів по Україні. Друга подорож припала на 2016 рік, коли на мотоциклі подужав 7000 кілометрів за 14 днів, з’їздивши на Кавказ та Каспійське море. А остання моя подорож була найдовшою: влітку 2017 року гірським велосипедом прямував до Монголії. Однак, подолавши відстань на 10500 кілометрів за 52 дні, велосипед зламався і довелося повертатися додому поїздом, – розповідає про свої мандрівки А. Гергележиу. 

Не доїхав 2000 кілометрів через поломку на підніжжі Алтайських гір

Каже, до кожної поїздки ретельно готувався місяцями. Але все одно виникали проблеми з різних питань, бо всього не передбачиш, та, в основному, добра підготовка – це гарантія досягти задуманого.

– Позаторік влітку збирався доїхати гірським велосипедом до Монголії через Середню Азію, – пригадує чернівчанин. – Подорож розпочалася з міста Чернівці, по діагоналі я проїхав Україну до Сумської області через Київ, потім перетнув кордон із Росією з напрямком – Астрахань, далі Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, знову Казахстан. Проїхавши всю Середню Азію, вирушачи до Монголії, не доїхав 2000 кілометрів. Велосипед зламався на підніжжі Алтайських гір. Відтак залишив свій транспорт в одному з аулів із надією, що одного разу повернуся, відремонтую його і завершу подорож. Але не все відбувається так, як хотілося б. Тож, скоріш за все, на новому велосипеді поїду від дому і це буде нова повноцінна мандрівка. Хай там як, не шкодую, що так склалося. Адже побачив дуже багато. Побував і в пустелях, в безкраїх степах Казахстану, в горах Тянь-Шань, що в Киргизстані, на морях: Каспійському, Аральському, на досить відомому озері Іссик-Куль, що майже біля кордону з Китаєм... Мені вдалося вперше піднятися на сніжні гори влітку висотою 5000 метрів над рівнем моря; вперше побачити верблюдів, великих черепах, не раз натрапляв на змій. Всю дорогу місцеві мешканці мене попереджували, що можна надибати на вовків чи шакалів, але добре, що мій намет вночі ніхто не чіпав. Подорожував наодинці.

«У середньому кожного дня велосипедом долав 150-180 кілометрів»

– У чому полягала особливість останньої велоподорожі, про що важливо знати?

– Траплялися на шляху такі ж велотуристів, як я. В основному, вони були з Європи. Зазвичай усі туристи, яких там бачив, рухалися в напрямку Киргизстану. Тому що там є озеро Іссик-Куль, високі гори. Звісно, бачив чимало альпіністів. Взагалі, ця країна дуже мальовнича та сприятлива для туристів, чого не скажу про Узбекистан у сенсі перебування безвіз. В Киргизстані, як і в Казахстані, мені можна було перебувати три місяці. Тож я спокійно їхав, не думаючи про терміни. Але, на жаль, в Узбекистані можна було перебувати лише п’ять днів. Тоді по моєму маршруту випадало 600 кілометрів через Узбекистан. І маю велике щастя, що зміг за чотири дні проїхати цю відстань. Хочу підкреслити, що все інше там мене приємно вразило, я був у захваті від усіх країн Середньої Азії. Місцеві жителі упродовж всього шляху пригощали всім, чим були багаті. Навіть неодноразово приймали як гостя в дім, де я міг переночувати і з новими силами рухатись далі.

Особливий момент в поїздці на велосипеді, зазначу, – припадає на силу вітру. В середньому кожного дня велосипедом долав 150-180 кілометрів. Якщо вітер дув у спину, то проїздив і 250 кілометрів за день, але при зустрічних вітрах, як це було поблизу Аральського моря, відверто кажучи, можна було йти пішки, різниці ніякої.

Оскільки ціль моєї подорожі була Монголія через Киргизстан, то в Узбекистан міг і не їхати, але до всім відомого міста і столиці Ташкент було тільки 120 кілометрів. Я заїхав у Киргизстан з того боку, з якого туристи майже на заїжджають, тому на шляху до озера Іссик-Куль подолав ще 1000 кілометрів таких незабутніх краєвидів!.. Першим на цьому шляху було місто Ош. Дуже гарно там. Неподалік гори семитисячники, Китай, Таджикистан та хребет гір Памір.

Від дому до Киргизстану їхав рівно місяць. Там вже нікуди не поспішав, відпочивав та насолоджувався, фотографував та знайомився з місцевими мешканцями... Іншими словами – одна із цілей була досягнута. Я був як дома.

– Які будуть твої поради іншим туристам: що необхідно, аби поїздка вдалася?

– По-перше,  не падати духом при виникненні проблем у дорозі. Подорож не є чимось надважливим. У будь-якій складній ситуації, якщо вже аж ніяк не вдається рухатись далі, потрібно розраховувати на те, що доведеться все полишити та повернутися додому поїздом чи автобусом. По-друге, щоб подорож вдалася, потрібно докласти максимум зусиль на підготовку та вивчення маршруту. Я б не сказав, що морально треба себе якось готувати. Просто бути обережним не завадить. Моральна підготовка особливо не потрібна, коли знаєш, що вжив заходів, які є в твоїх можливостях. І все, залишається лише долати шлях та насолоджуватись ним.

На кордонах багато авантюристів

– Це досить небезпечна подорож: як ти зберіг готівку і не натрапив на якихось неадекватів?

– Річ у тім, що затрати йшли тільки на їду та ремонт велосипеда. Я ще вдома наперед розрахував, скільки з собою брати готівки, і як виявилось, все дуже оптимістично. Часто відмовлявся від різних послуг, бо знав – мені вони не потрібні. В мене є велосипед та їда. Про послуги згадую тому, що в Казахстані є одна із пустель, на яку прикордонники не пускають без транспорту. Велосипед – це вже як пощастить. Дозволять чи ні. Упродовж 250 кілометрів жодного поселення, а дороги такі, що на авто швидше за 30 кілометрів за годину не поїдеш. Мало хто на авто туди їде. Переважно, всі об’їжджають, а це ще плюс 600 кілометрів. На щастя, я довго не вмовляв прикордонників. Просто сказав, що в мене їди на два дні, а 250 кілометрів проїду за півтора дня.

Щодо неадекватів, то траплялися інколи в містах. А за межами міст все тихо та спокійно. Навкруг одні кошари та пастухи, люди дуже прості. Як правило, натрапити на небезпечних людей можна на кордонах. Там багато авантюристів. Раджу нікого там не слухати, окрім прикордонників, особливо якщо щось видається підозрілим.

– Що найбільше цінуєш у людях і які «народи» під час подорожей тобі видалися близькими?

– У людях найбільше ціную вірність. Куди заїжджав – поводився там, як ті народи, тому мені кругом було легко. В основному, подорож проходила по Середній Азії, а всім відомо, що значить гість для тих народів, тому де би я їхав – всюди відчував, що в мене є особливий «імунітет». Майже в кожному місті траплялися люди, які знали не просто про Україну, але й про такі міста як Львів, Мукачеве, Ужгород та Чернівці. І я був здивований. Хтось служив на Західній Україні, хтось відпочивав у Карпатах, хтось побував проїздом...

– Коли на роботі тобі знову виділять час на подібну тривалу відпустку?

– Навряд чи на роботі мені виділять час на чергову подорож. Звичайної моєї відпустки вистачило б на мотоподорож, а не на велоподорож. Тому в потрібний мені час звільняюсь і, звичайно, потім знову влаштовуюсь. Роботодавець все розуміє, тому без проблем мене знову бере на попередню посаду. Мінус у тому, що кар’єрний ріст в моєму випадку відсутній.

– Що стосовно сім’ї та рідних, як тебе відпускають у далекі країни на велосипеді?

– Сім’ї наразі нема. Але влітку планую їхати не сам. Отож сподіваюсь не налякати спартанськими умовами людину, яка не проти поїхати зі мною. Із рідних тільки одиниці згідні з моїми поглядами щодо подорожей, але вже звикли сприймати все як є.

Влітку збирається на Китайську стіну

– Які маєш мрії?

– Мрій в мене багато. На рахунок подорожей – доїхати на велосипеді влітку до Монголії та по можливості заїхати в Китай на Китайську стіну.

– Яка життєва філософія тебе приваблює?

– Мене в свій час дуже багато філософій приваблювало. Всі вони корисні та стимулюючі. Зараз розумію, що корисна філософія та, яка має підтримку серед інших таких же людей. Мета мого життя це – знаходити час для мистецтва, подорожей, знайомств, вивчення та відкриття нового, цінування здобутого, а ще, якщо вже випадає можливість, то по максимуму проявити себе. Часто таку можливість самому треба шукати, бо вона не прийде. Тому призначення мого життя – відловити можливість.

Ольга ШУПЕНЯ