Як відбувалися вибори 100 років тому на Буковині і що ми успадкували з того часу

24.03.2019 17:07   Джерело: Погляд
Опубліковано : Буковинський Новинар
Добржанський: Підкуп виборців був. І це було досить поширене явище

Виявляється, усі хвороби сучасного українського виборчого процесу ми успадкували ще з далеких часів – підкуп виборців, адміністративний вплив, «чорний піар», залякування тощо. Сто років тому під час виборів до Буковинського сейму чи Австрійського парламенту фактично застосовували ті самі брудні технології, що і сьогодні. Але через тоталітарну радянську добу ми зробили ці явища хронічними. Натомість Європа (і та сама Австрія) стали на демократичні рейки. Про перебіг виборів у нашому краї сто років тому та проблеми, які тоді були на слуху, про нинішню ситуацію та недуги виборчих кампаній нам розповів доктор історичних наук, професор, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ Олександр Добржанський.

«Лише чоловіки брали участь у виборах»

- За два тижні в Україні відбудуться президентські вибори і, скоріш за все, одразу стартуватиме парламентська кампанія (вибори мають відбутися восени цього року). Сто років тому на території нинішньої Буковини також відбувалися вибори до Австрійського парламенту та місцевого сейму. Як відбувалися вибори тоді, порівняно з нинішньою ситуацією? За якою системою вони проходили?

- Австро-Угорщина була конституційною монархією. Окрім імператора, був двопалатний парламент. До верхньої палати парламенту входили люди, яким довіряв імператор і призначав особисто. А нижня палата – це палата депутатів, куди обирали представників від різних верств населення.

Спочатку в Австро-Угорщині були запроваджені вибори за так званою куріальною системою. Тобто усіх виборців ділили за соціальним та майновим статусом. Наприклад, був перший майновий ценз, або перша курія виборців – великі землевласники. Друга курія – торгово-промислова палата, яка обирала своїх представників. А третя курія – представники сільських громад. І ще за основу було покладено, хто яку кількість податків сплачує. Хто сплачував більше податків, той мав нібито більше право обиратися. Така система діяла до початку ХХ століття.

На початку минулого століття було проведено реформу і запроваджено загальне пряме таємне виборче право. Усі мали право брати участь у виборах.

- Отже, виборче право мав кожен громадянин?

- Усі громадяни, окрім жінок. Лише чоловіки брали участь у виборах. Також встановлювали курії, але, наприклад, на Буковині, запроваджували соціально-національні курії. Для кожної національності виділяли певну кількість місць (певну кількість депутатів, яких вони можуть обрати). І ця кількість місць залежала, зокрема від соціального статусу населення. Ті етнонаціональні групи, які мали більше заможних людей, обирали більшу кількість представників до нижчої палати парламенту. Скажімо, українці обирали п’ятьох депутатів до Австрійського парламенту. Румуни також обирали п’ятьох депутатів. Але ще були вибори до Буковинського сейму. 1910 року було запроваджено реформу виборів до Буковинського сейму – так звана «буковинська злагода». Де було домовлено, що усіх виборців поділять за соціальними та національними куріями. Було виділено окремі курії німців та євреїв. Євреїв не виділяли в окрему курію, бо вважалося, що вони розмовляють на ідиш, а його було прирівняно до німецької мови. А національності в Австро-Угорщині розрізняли за розмовною рідною мовою. Тому німці та євреї були в одній курії, а ще румуни, українці та поляки – чотири основні виборчі курії. Для кожної курії виділяли певну кількість місць. Також поділяли за соціальним статусом – священиків, великих землевласників, містян та мешканців сільських громад. Кожна з цих соціальних груп могла дати до своєї національної курії певну кількість місць. Тому ця система не була особливо справедливою. Наприклад, українці були найчисельнішою етнічною групою на Буковині, але вони мали право обрати лише сімнадцять депутатів до сейму. А румуни, яких було трохи менше, аніж українців – обирали 19.

«Усі виборці повинні були брати участь у виборах»

- Якою була загальна кількість депутатів сейму?

- 63 депутати Буковинського сейму. Ректор університету та митрополит Буковини ставали депутатами за посадою – без виборів. Їм це право гарантувалося. А решта обиралися кожен у своїй соціальній та національній курії. Гарантувалося, що кожна нація матиме свою кількість місць у Буковинському сеймі. Система досить громіздка та заплутана. Але для українців вона була позитивною, бо дала можливість мати більше представників у сеймі, аніж мали до реформи.

Були такі порядки, як «виборчий примус». Тобто усі виборці повинні були брати участь у виборах. Але вибори були як прямі, так і кількаступеневі.

Скажімо, у сільських громадах спочатку обирали «виборщиків», а вже вони обирали депутатів. А у курії великих землевласників були прямі вибори – вони напряму обирали своїх представників до Буковинського сейму чи Австрійського парламенту.

Були суворі закони та покарання за підкуп виборів.

«Спалахували скандали, що кандидат здійснював підкуп виборців»

- Власне, хотів запитати – чи підкуп виборців це ноу-хау сучасності, чи така практика існувала завжди?

- Підкуп виборців був. І це було досить поширене явище. Але за це карали досить жорстко. Тому періодично на Буковині спалахували скандали щодо того, що той чи інший кандидат здійснював підкуп виборців. Про це навіть писали газети. За це карали, але це було важко довести, як і зараз. Але коли вдавалося доводити, то покарання було суворим. Цього боялися, і про це багато говорили. Відбувалася агітація, щоб селяни не піддавалися на підкуп. Тобто в той час були ті самі проблеми, що і тепер.

Якби розвиток йшов поступово, то ми би дійшли до того самого рівня що й і Європі. І підкупити виборця було б дуже важко. А ми опинилися у складі Радянського Союзу, де виборів як таких не було. Мали одного кандидата, за якого усі голосували. Тому у цьому нас відкинуло назад на багато десятиліть. І тепер ми повторюємо ті самі проблеми, що і сто років тому. Ми їх вирішуємо, але вирішуємо поволі. Психологічно має вирости нове покоління, яке розумітиме основоположні принципи виборів.

Наприклад, на початку 1990 років усі дивувалися, що на вибори потрібно йти із паспортом. У радянський час це було необов’язково. І зараз уже нікого цим не здивувати. Також у той час нікого не дивувало, що за голосування хтось щось дає – гречку чи горілку давали по селах. Ніхто не розумів, що це порушення виборчого законодавства.

- А чи був так званий «чорний піар»?

- Так, за це також карали. Були закони про неправдиву інформацію та очорнення своїх конкурентів. І ми це можемо побачити у газетних публікаціях тих часів. Нічого нового ми не маємо. Усе це давно вже пройдений етап. Шкода, що ми усе це проходимо саме зараз, а могли пройти це 100-150 років тому.

«Активно співпрацювали українські та румунські демократи»

- Ви кажете, що умовно від української курії обирали 17 депутатів до Буковинського сейму. А скільки висували кандидатів на одному окрузі чи дільниці від тієї чи іншої курії?

- На кожній виборчій дільниці було по 4-5 претендентів. На початку ХХ століття це були вже претенденти від різних політичних партій. Найбільш потужною була націонал-демократична партія, але крім неї, була ще радикальна партія, соціально-демократична партія, згодом з’явилася українська народна партія. Деколи на змішаних округах могли виставлятися представники інших національностей.

- Чи знаходили спільну мову представники різних курій та політичних партій (національностей)?

- Особливо на початку ХХ століття етнічна приналежність відігравала велику роль, але водночас важливою була партійна приналежність. До прикладу, буковинські соціал-демократи – були інтернаціональною партією. Вони мали відділення – українське, румунське, німецьке, єврейське. І усі разом вони вважалися однією австрійською партією. І вони тісно співпрацювали в Буковинському сеймі чи Австрійському парламенті. Так само активно співпрацювали українські та румунські демократи. Навіть 1903 року вони створили міжнаціональне депутатське об’єднання, яке назвали «Вільнодумний союз». Туди увійшли українці. румуни-демократи та єврейські депутати, прихильники демократичної течії. Згодом до них приєдналися німецькі демократи. Вони об’єдналися, насамперед, для проведення соціальних реформ. Найбільш яскравими представниками цього об’єднання були від української сторони Микола Василько та Степан Самаль-Стоцький, від румунської – Аврель Ончул, а від єврейської – Бенно Штраухер. Саме вони були засновниками цього об’єднання. Потім до них долучилася низка депутатів.

- А чи був адміністративний вплив на виборчий процес у той час?

- Мав деякий вплив, але не такий великий. Бо це було складно робити. Наприклад, сільський староста міг деяким чином впливати на селян, аби вони голосували за нього. Бо великі землевласники були незалежні, і застосувати до них якийсь адміністративний вплив було практично неможливо.

- А щодо містян?

- Вони були досить незалежні і застосувати адмінвплив було складно. За це, до речі, також карали і про це говорили. Він був, але рідко траплявся і був мінімальним. Частіше були підкуп виборців, залякування, «чорний піар».

Спілкувався Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ, відео Сергія ДАНЕВИЧА

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Погляд   162
Загрузка...