В одному вагоні перевозять засуджених усіх категорій. Разом з хворими на туберкульоз, пожиттєво засудженими, неповнолітніми, чоловіками в одному вагоні їдуть вагітні жінки й матері з маленькими дітьми.

В одному купе — 16 людей, сумки на підлозі, немає вікон, вентиляції та аптечок, матраци і чай заборонені. У таких умовах засуджені їдуть відбувати покарання або лікуватися. У старих залізничних вагонах опиняються і хворі на відкриту форму туберкульозу, і вагітні, і маленькі діти, - йдеться у розслідуванні slidstvo.info.

Етап — перевезення засуджених та взятих під варту між пунктами, зокрема, двома колоніями або колонією та лікарнею. В’язнів перевозять у спеціальних вагонах, які ті через застарілість називають «столипінські». Такий вагон чіпляється до звичайного пасажирського потягу.  

Усередині вагони обшиті  металом, поділені на купе, замість дверей — подвійна решітка, яка закривається на замок. Одна камера-купе розміром менше чотирьох квадратних метрів може перевозити 16 засуджених. Вікон у камері немає. Заґратовані вони є лише з іншого боку вагона, в проході, який патрулюють конвоїри. Погана вентиляція робить переїзд влітку нестерпним — температура сягає 50 градусів.  

У дорогу засудженим дозволяють брати з собою речі. Ті, в кого вони є, можуть створити собі бодай мінімальний комфорт, адже всередині камери-купе немає нічого, крім нар. Вони розташовані в три поверхи, залізти на гору важко — немає ні поручнів, ні сходів. Матраци для в’язнів не передбачені. 

Попри те, що засуджені часто перевозять з колонії в колонію нажиті роками речі, місце для багажу у вагонах немає. Сумки ставлять на верхні полички та в проході між ними, відтак вільного простору залишається ще менше. Часом в’язням доводиться їхати сидячи всю ніч, або лягати на підлогу. Менш ніж пів квадрата — 0,29 квадратних метрів площі. Саме стільки може законно займати у більшій камері один засуджений.

В одному вагоні перевозять засуджених усіх категорій. Разом з хворими на туберкульоз, пожиттєво засудженими, неповнолітніми, чоловіками в одному вагоні їдуть вагітні жінки і матері з маленькими дітьми. Умови їхнього перевезення нічим не відрізняються від інших засуджених. Попри те, що рік за роком ЄСПЛ визнає практику такого роду конвоювання нелюдяною, Україна її не виправляє.  

Щоб задокументувати випадки порушення прав людей, Слідство.Інфо зібрало свідчення засуджених з кількох колоній, проаналізувало законодавчі норми перевезення в’язнів та отримало ексклюзивні фотографії зі спецвагону. 

За словами правозахисника Сергія Перникози, конвоювання залізницею не лише порушує права засуджених і конвоїрів, а ще й економічно нераціональне: «Сам факт конвоювання — пережиток радянської епохи, який чомусь у нас зберігся. Ми витрачаємо кошти на оренду вагонів, хоча могли б швидше і дешевше возити людей автобусами».

Доправленням в’язнів займаються щонайменше три структури: Кримінально-виконавча служба (формує списки засуджених для етапування), Національна гвардія (відповідає за їхнє конвоювання) та Укрзалізниця (відповідає за дезінфекцію та справність транспорту).

Єдиного органу, який відповідав би за весь процес конвоювання, в Україні немає. Ще на початку 2016 року В’ячеслав Карпюк, тодішній начальник управління з конвоювання Нацгвардії, заявив – щоб передати функції конвоювання від Нацгвардії до іншого органу потрібно понад 2,5 мільярди гривень. Як, коли і кому передаватимуть ці повноваження, не вирішили дотепер.

В Україні засуджених більше, ніж спецвагонів, які можуть їх вмістити. Сьогодні в’язнів перевозить 15 таких вагонів. Торік ними етапували понад 51 тисячу засуджених й узятих під варту. 

Поїздка однієї людини може тривати від кількох годин до кількох тижнів. У такому разі засуджених залишають у спецприміщеннях чекати наступного прибуття конвою.

Усі спецвагони належать Укрзалізниці, а Нацгвардія бере їх в оренду, яка минулого року складала приблизно 350 гривень на добу за кожен вагон. У поточному році на перевезення спецконтингенту залізницею держава виділила понад 8 мільйонів гривень. 

Якщо в засудженої жінки є дитина віком до трьох років, вона має право жити поруч з матір’ю. У СІЗО для цього є окремі камери, а у деяких колоніях працюють будинки дитини. 

Такий будинок є при Чернігівській виправній колонії №44. Нині там разом з мамами в окремих кімнатах живуть семеро малюків. Усі засуджені жінки за ґратами не вперше. Коли їхнім дітям виповниться три роки, їх передадуть або родичам на свободу, або в дитячі будинки. Слідство.Інфо побувало в колонії та поговорило з десятьма жінками. Вони розповіли, як їх привезли сюди.     

Євгенія Гупанова приїхала з Харківського СІЗО наприкінці минулого року. Її старша донька залишилася жити з сестрою на волі, а молодша, дворічна Софія, долала понад 600 кілометрів разом з мамою. Як і кожній ув’язненій жінці, з якою ми спілкувалися, Євгенії неприємно і не надто хочеться згадувати дорогу до колонії: 

«Якби для дітей було хоча б на чому спати — або матраци, або окреме місце. Та якби менше курили у вагонах — він же загальний, прокурений, діти всім цим дихають».

Перш ніж перевезти до Чернігова, Євгенію з дитиною спершу привезли поїздом у Київ. За словами жінки, вони з тиждень чекали етапу в Київському СІЗО, у звичайних камерах з двоповерховими нарами та без дитячих ліжок. 

«У Харкові до вагону нас з дітьми підвозили «воронком» (автозаком, — ред.). Нас було шестеро чи семеро мам з дітьми в одній клітці. Дітей тримали на руках. Був кінець листопада. Нас так довго тримали в машині, що ми до цих залізних стільців примерзли. Діти застудилися». 

З Харкова до Києва Євгенія та Софія їхали вночі. В окремому купе було троє мам і троє дітей. «Дітям одягали підгузки, самі виходили в туалет з конвоєм, — розповідає Євгенія. — Але часто нас не виводили, звичайно. Коли добре попросиш, тоді вже. З собою в дорогу давали дві банки кільки в томаті та хліб. Конвоїр відкривав, ми висипали її в свої тарілки й віддавали бляшанки. Дітям нічого — ми брали їм свою їжу». 

Інша засуджена колонії, Вероніка Яшкович, їхала зі своєю донькою Хадіжею в Чернігів, коли дитині був усього місяць і один тиждень. 

«Я взяла з собою дитячу ковдру й змогла її постелити на полицю, — згадує вона. — Зручностей для того, щоб їхати з дитиною немає. Не для дитини це все. Там і без дитини неможливо.  Я б хотіла, нехай не для мене, але щоб принаймні для малюків було зручно». 

0,29 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ НА ЛЮДИНУ 

У спецвагонах є два види камер. Більші камери на майже 3,5 квадрати, менші — на 2,05. Щоб уявити розмір більшої, згадайте звичайне купе. Однак у спецвагонах шість металевих полиць, а не чотири. У великій камері дозволяється перевозити до 12 людей одночасно, якщо поїздка триватиме понад чотири години. Якщо їхати менше, то тут може опинитися до 16 засуджених. Менші камери з трьома полицями розраховані на п’ятьох або максимум шістьох людей. 

Детальніше про якість перевезення в'язнів в Україні, читайте у повній версії "Слідство.Інфо".