Ірина Мадзій

Ірина Мадзій

власкор газети "Вільне життя", журналіст, кореспондент

Якою була наша мова півторитисячі років тому?

31.08.2019 13:55   Джерело: CvNews
Автор : Ірина Мадзій

Упродовж століть її знищували, перекроювали, забирали давні слова з ужитку, замінюючи русифікованими формами. І лише тепер, коли в Україні прийнято нові форми правопису, ми повертаємось до витоків мови і дивуємось: якою ж насиченою, колоритною вона була!

Вигин, вишина, вібло, відчикрижити, вагало, величінь, високість, година смугова, горбовина, гостриця, двигіт  - ось такими колоритними словами послуговувалися наші предки.

Нещодавно голова Борщівської районної організації «Просвіти», заслужений журналіст України Петро Довгошия презентував у читальный залі бібліотеки дуже цікаву книгу авторства професора Івана Ющука «Словник української мови VI століття». Ця тема йому дуже близька, адже за фахом Петро Іванович філолог і давно цікавиться темою походження української мови, її функціонування в різні часи.

Це свіжа праця автора - книга була видана зовсім недавно. Дослідження, які вміщено тут, є унікальними і актуальними для всіх: учителів, студентів, науковців, та й просто для кожного із нас.

У своїй передмові до книги  Іван Ющук написав: «Присвячую пам’яті предків, які століттями творили й свято берегли рідну українську мову, передаючи її з покоління в покоління».

Науковець в одній книзі зібрав, упорядкував і проаналізував понад 13 тисяч слів української мови слов’янського походження, які повністю або частково звучанням і значенням збігаються зі словами п’яти слов’янських народів, території яких не межують з Україною. Автор припускає, що їх наші предки вживали ще до розселення слов’ян – у VI й попередніх століттях, а не запозичили пізніше.

Тоді мова ще не називалася українською (як німецька не називалася німецькою, а французька – французькою), проте вона уже постала як чітко вияскравлена.

На думку директора недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка книга-дослідження Івана Ющука – це документ, який розбиває всі вигадки московської пропаганди про неповноцінність, вторинність чи штучність нашої мови.

Згідно з висновками науковцыв писемних пам’яток мови наших предків з того давнього часу ми не маємо: їх або не було, або вони не збереглися. Писемна мова тих часів на території України – це штучне (книжне) пристосування давньоболгарської мови до українського середовища, пов’язане із запровадженням християнства 988 року. Справжня давньоукраїнська мова дійшла до нас лише в усній формі – у народних піснях.

Дмитро Павличко так пише про словник Івана Ющука: «Жива українська мова ніколи не була «давньоруською», ніколи не була «спільноруською», не була тотожна з російською, не була предком, або нащадком, або відгалуженням російської мови. Вона постала і повстала з праслов’янської, формуючись від VI до XVI століть».

Про підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення , йдеться у книзі «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвіциду»  за редакцією Лариси Масенко.

Про неї також ми розмовляли із Петром Довгошиєю.

Автор, за словами Петра Івановича, влучно назвала знищення деяких слів, висловів, що належали до питомої української мови московським керівництвом «лінгвіцидом». Усі ці прадавні слова замінили кальками з російської мови. Таким чином втратилась ідентичність нашої мови, її милозвучність і колорит.

Авторка Лариса Масенко також назвала свою роботу реєстром репресованої лексики.

Вона пише: «Розвиток української мови впродовж усього ХХ століття мав частіше насильницький, аніж еволюційний характер, і мотивувався ідеєю боротьби з українським буржуазним націоналізмом…та необхідністю зближення націй».

Багато слів з питомого лексикону української мови зникли за наказом нового керівництва Наркомосу України. Саме з подачі цього відомства була організована комісія під головуванням А. Хвилі «для перевірки роботи на мовному фронті». Завдання комісії було таким: «очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології, виправити українську фразеологію, український правопис».

Унаслідок такої роботи у лексиконі знайшли замінники словам, якими послуговувалися українці. Тому ми сьогодні не говоримо валець, його замінили на циліндр, величінь стало величиною, вертикаля - вертикаллю, далековид і далекогляд - телескопом, двигіт - струсом, доплив - притокою, плян - планом і так далі.

З ужитку прибрали такі слова як всенький, второпати, гайнути, дзигарі, дибати, дурнячий, завше, запосісти, заповзятися, здужати, здоровить, добродій, горішній, долішній, часопис, достеменно та інші слова, які були віднесені до штучних або застарілих архаїзмів.

На думку Петра Довгошиї, обидві книги проливають яскраве світло на важкий шлях становлення нашого українського слова, історію його знищення  і відродження.

Мовний правопис повинен повернути нас до питомої української мови, - каже Петро Довгошия. – Адже впродовж років партійна політика минулого століття була спрямована до того, щоб знівелювати українську мову, привести її у відповідність до російської. Звісно, правопис не в усьому досконалий, потребує змін і доповнень, глибшого дослідження і вивчення, але це є промовистий крок до повернення втраченого у дуже важливому питанні для українців – мовному.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: CvNews  
Загрузка...