Офіційний старт роботи Центру протидії дезінформації в Україні змусив зазвучати тему протидії ворожій пропаганді по-новому. Думки щодо самого Центру та його доцільності вже висловлювали як журналісти, так і фахівці з цієї проблематики. Мені «пощастило» не лише вивчати дезінформацію, а й протидіяти їй задовго до того, як вона стала кон`юнктурним питанням і засобом отримання різноманітних дивідендів.

Зізнаюся: на певному етапі тема ворожої пропаганди стала для мене надто сенситивною. Адже доводилося пропускати її через себе та спостерігати, як Російська Федерація чинить дезінформаційний вплив на нашу державу, що супроводжувався втратами українських життів і територій. Як у війні, так і в самій пропаганді немає нічого романтичного чи вишуканого. Особисто для мене вона залишається найменш приємною та найбільш суперечливою темою з усіх можливих.

Відтак, дозволю собі вставити власні п`ять копійок з питання дезінформації та протидії їй. Точніше, п’ять тез, що формувалися мною впродовж тривалого часу і вперше пропонуються до уваги.

1. Дезінформація значно буденніша, ніж може здаватися. Вона існувала давно й виникла ледь не з появою людства. Для дослідження самої дезінформації не потрібно створювати численні наукові установи, достатньо краще вивчати самих людей. Базові навички з дезінформації кожен засвоює ледь не від народження. Одним із таких найпростіших, але дійових методів є звичайнісіньке «віддзеркалення» слів супротивника. Цей метод недавно продемонстрував президент Російської Федерації, відповідаючи на слова Джозефа Байдена про Путіна як убивцю. Дитячий вислів «хто так обзивається, той сам так називається» відображає один із головних наративів Кремля: буцімто це не Російська Федерація погана, а Захід — адже саме він винен у дестабілізації, поширенні брехні, утиску прав людей і «кольорових революціях» в інших державах.

2. Дезінформація — це значно ширше, ніж вважається. Дієва протидія ворожій пропаганді — далеко не лише засвоєння навичок критичного мислення, медіаграмотність і спростування фейків. Вона є багатоаспектним питанням, що потребує системного та стратегічного підходу.

Починаючи принаймні з 2014 року, в українському інформаційному просторі побутувало хибне переконання, що дезінформація стосується лише медійного аспекту і найкраще в ній тямлять журналісти або загалом люди зі сфери медіа. Цим, на мою думку, було закладено основи помилкового розуміння ворожої пропаганди. Дезінформація є комплексним феноменом і стосується таких сфер, як: культура, історія, релігія, дипломатія, шпигунство, економіка і навіть психологія та нейробіологія. Недавня спроба «Россотрудничества» привласнити нашого поета Тараса Шевченка є прикладом поєднання культурного та дипломатичного елементів як акту ворожої пропаганди. До речі, фальсифікація історії — одна з основоположних засад кремлівської пропаганди. Тому історична пам`ять і національна ідентичність слугують важливими знаряддями протидії дезінформації.

Звісно ж, пропагандисти навчилися експлуатувати цей людський «баг» для власних потреб. Так, пропагуючи «Спутник V», Кремль, його кишенькові медіа та донедавна «телеканали Медведчука» апелювали до емоції про важливість кремлівської вакцини для «збереження людських життів». Та ж таки Російська Федерація у 2008 році для виправдання своїх ворожих дій під час російсько-грузинської війни рясно використовувала емоційно забарвлені терміни: «геноцид народу Кавказу» чи вже традиційне кремлівське кліше «фашисти». Зрештою, завдання інтернет-тролів також полягає в тому, щоби впіймати людину на емоційний гачок і вивести з рівноваги.

Серед пріоритетних емоцій у дезінформації — паніка й апатія. До прикладу, мета нарощування у 2014 році та цими днями військової потуги Російської Федерації на кордоні з нашою державою полягає в тому, щоби посіяти панічні настрої в самій Україні. Схожим чином свого часу монголо-татари тримали в руках відразу по кілька смолоскипів або ж прикріплювали до коней гілки дерев, аби здійняти куряву. Цим вони створювали ілюзію власної численності, спричиняли хаос і сіяли серед ворога та місцевого населення таку бажану паніку.

4. Людина — головна мішень дезінформації. Так, саме вона, а не медіа, критична інфраструктура, соцмережі чи гаджети. Одним із пріоритетних об`єктів ворожих інформаційних впливів, зокрема, є слабка й несформована психіка молоді та дітей.

Проте інколи сама людина несвідомо перетворюється на знаряддя ворожої пропаганди. Час від часу homo sapiens добровільно стають «корисними ідіотами», поширюючи нісенітниці чи то про вакцинацію, чи про різноманітні витвори конспірологічних теорій. Крім цього, сучасні люди, як і їхні давні пращури, досі полюбляють плітки та чутки. Цим уміло користуються як держава-агресор, так і тисячі різноманітних анонімних телеграм-каналів або ж черговий «гордон» з інсайдами від «ну дуже надійного джерела». Такий людський пієтет до чуток уміло використовували вищезгадані монголо-татари, поширюючи вигадки про корумпованих чиновників у лавах ворога, перш ніж на нього напасти. Про важливість впливу на психіку говорив і Наполеон, вважаючи, що остерігатися варто не так тисячі багнетів, як кількох газет. Відтоді дезінформація стала ще більш витонченою. Проте сама людина змінилася мало. Січнева атака на Капітолій у Вашингтоні чи торішні події в Нових Санжарах продемонстрували, наскільки людська психіка підвладна фейковим новинам.

Істотним чином не еволюціонував і наш мозок як одна з найважливіших цілей ворожої пропаганди. Людство почало активно досліджувати далекий Марс, але досі як слід не вивчило цього головного органа центральної нервової системи. Намагаючись відбілити власні дії під час збиття літака MH17 у 2014 році поблизу Донецька, Кремль саме й використав недосконалість людського мозку, отруюючи інформаційний простір різноманітними версіями. Часто вони навмисне суперечили одна одній. За таких умов мозок «розгублювався» через свою нездатність відітнути непотрібні версії й вибрати одну з них.

5. Людина слугує головною зброєю у протидії дезінформації. Проте є й добра новина. Полягає вона в тому, що часом люди здатні дивувати, особливо під час кризи. До прикладу, у 2008 році звичайні громадяни Грузії зуміли об`єднатись і здивувати всіх, не програвши інформаційну війну Російській Федерації та переконавши світ у своїй правоті. А вже починаючи з 2014 року, українські волонтери, добровольці, представники діаспори та громадського сектора спільно протистояли кремлівській дезінформації й агресії. У Литві, яка теж потерпає від російської дезінформації, на добровільних засадах виник численний громадський рух під назвою «Литовські ельфи», метою якого стала боротьба з кремлівськими інтернет-тролями.

Один із головних метанаративів дезінформації полягає в тому, що всі довкола погані, правди не існує й нікому не варто довіряти. Відтак, задля протидії ворожим інформаційним впливам важливо підтримувати віру людей у те, що вони здатні на хороші вчинки. Потрібно працювати з людьми, апелювати до їхніх кращих рис і розвивати їх. До слова, торік українці стали на 50% більше переглядати освітні відео на YouTube, що все ж таки вселяє надію.

Найбільш дієвий рецепт протидії дезінформації сформульовано ще в часи античності на стіні Дельфійського храму. І звучить він як «пізнай самого себе». В сучасну добу дезінформації ці слова особливо актуальні. Бо чим краще знаєш своє «Я», тим менше шансів у ворога на те, щоби заповнити токсичною брехнею прогалини у твоїй самоідентичності. Відтак, успішність боротьби з пропагандою значною мірою залежить від самих людей. Від того, чи вони гостритимуть власний розум, позбуватимуться інтелектуальної ліні, переставатимуть бути заручниками власних емоцій і культивуватимуть власну віру в правду. Саме людина, така недосконала, проте й не безсила є не лише головною мішенню дезінформації, а й найпотужнішим знаряддям протидії їй. Вона була й завжди буде Альфою і Омегою пропаганди та боротьби з нею. Про все це варто знати і пам`ятати представникам новоствореного Центру протидії дезінформації, щоби його діяльність не перетворилася на забюрократизоване блукання в темряві.

zn.ua