кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

Всі блоги

Крілик (образок)

11.02.2022 22:19 Джерело: CvNews
Автор : Іванна Стеф'юк

Крілик. Фото з мережі Інтернет

Малу сцену-майстерню Чернівецького театру відкриє вистава у стилі артгауз (ФОТО)

Мене навчили його тримати за вуха. Аби не кусав ти й не дряпав. Безіменний білий крілик, якого я страшне хотіла погладити, але він, холєра, виривався.

Я любила говорити з ним, поки він притаївся у сажикови і лиш кліпає, не тікає. Я йму книжку читала, сни свої всілякі казала, і навіть розказувала, чого тої неділі дістала кропивою по литках.

Кріль хрупає отаву, не перебиває. Він поки малий був – я йго носила у пазусі, і називала «зайчиком», а потому крілик виріс і став трохи не більший за мене – куда таке в пазуху брати.

- А моя мама так файно запікає кроля, - не знати і для чого сказав мені, малій, сусід.

- Кого?

- А ти думала, мнєсо на деревах росте? – сусід сміється. Я в плачі.

Певно, я не пригадаю другої такої днини з свого діточого життя, аби плакала днинськи. Бо .. а раптом мого крілика так само цисе чекає?

А він друг, хоть і дряпучий..

- Ходім, - днів через два дідик кличе до кролячих сажів. – Видиш, живий твій білий?

- А потому?

- А потому хто то годен знати. Всі ми живі до пори – до чісу.

- Я не хочу «до пори – до чісу»! Кого люб’ю – той треба би жив.

І далі плачі.

Дід Митро уважно дивиться на мене, заплакану, а тоді відкриває сажика. Випускає надвір білого, і той тікає десь садом. І я перестаю плакати.

- А чого людина вбиває тих, кого тре любити?

- Вбивати скорше вчимоси, любити – відтак. – Сказав якось задумано і я ту його фразу закімувала на роки.

Ми обертаємо голови, а наш кріль.. вернувся. Вуха з трави білі виказують, що побігав і вернувся. Дід бере його за вуха, а я гладю по дрижачому писочкові і білих боках.

- Не бійси, вуйку, ти не підеш на їду. Маєш тут «адвóката», - дід сміється. Кріль трипіцкається. Я йго цілую, він .. кусає що має сили.

Кождому своє..