журналіст

Нас батьки і діди привели у цей світ УКРАЇНЦЯМИ. Не загинути – ПЕРЕМОГТИ!

23.02.2022 00:28 Джерело: CvNews
Автор : Володимир Стефанець

У Чернівцях презентують чуттєву книжку подільського поета, який викриває злочини рф в Україні (ФОТО)

Мені ніхто не винен – ні Європа, ні Америка, ні світ. Між Чорноволом і Кравчуком мені ніхто не обирав у президенти компартійного секретаря з ідеології, і Кучму ніхто не клав, і Януковича та Зеленського… Мені ніхто не будував олігархічний капіталізм, і кумівство з корупцією ніхто сюди не завозив, і ядерну зброю не віддавав за мене ніхто…

І ніхто мене не вивозив заробітчанином по світах. Я міг і повинен був у себе будувати ті світи - на наших чорноземах, без мародерів-нуворишів, які сьогодні першими на награбованих чартерах втікають з країни з родинами і коханками. Бо за 30 років вони вже встигли все, лише я не встиг побудувати свою країну. Хоч знаю: багато робили це щиро і роблять нині героїчно. І робитимуть своє далі.

Тому мені ніхто не винен високі зарплати і достойні пенсії. І, зрештою, мені ніхто не заважав бачити в очах агресора жадобу крові, а не мир. Бо добре слово і відосіки – це кльово, але добрим словом і «Джавеліном» можна зробити більше. Бо ще ніхто не переінакшив «хочеш миру – готуйся до війни» на «хочеш миру – будуй дороги». Хоч, звісно, дороги і тротуари у Чернівцях мені знадобляться - після того, як встою, як переможу.

Це пишу для себе, бо знаю нині багато буде слів, багато текстів. Хоч, зрештою, а що нового про ці вісім років я дізнався вчора? Мабуть, єдине – Путін програв боротьбу за Україну. Йому не допомогли ні анексія Криму, ні маріонетки «дирляндій», ані мільйони на колаборантів в Україні.

Тому мені точно ніхто не винен – ні Європа, ні Америка, ні світ, ні Зеленський. І тому нині я сам собі і ООН, і Європа з Америкою. «Всі ми нині - президенти» - це, звісно, стьобно, але відколи у журналістиці, - не бавився в руский КВН. І тому знаю, що ні сусід, ні президент не повинні за мене боронити моє прадідове обійстя чи мою квартиру, в яку вдерся гопник і каже, що одна з кімнат - його. Мене не треба кликати на шашлики і заспокоювати, я – спокійний. І поки мені ніхто не винен, - я сам собі спартанець.

Не маю жодних ілюзій, але кілька руских загарбників з собою прихоплю, бо знаю, як це робиться. Треба встигнути з першого разу. Бо ще ніхто не навчився гинути за Батьківщину двічі. І привілей цей - не для кожного покоління. А ще знаю: стрій по моє праве і ліве плече триматимуть інші. І я комусь зі спартанців триматиму. І нас не двоє, і не триста. Більше. Нас багато, яких батьки і діди привели колись у цей світ УКРАЇНЦЯМИ. Не загинути – ПЕРЕМОГТИ!