“Це були помідори!”: знайшли киянку, яка збила ворожий дрон банкою консервації

Були сутінки, сонце ще не зійшло. Олена сиділа на балконі й курила: “Дивлюсь, щось повільне пливе. Спочатку подумала, ворону підбили. А потім почула дзижчання”. До цього вона жодного разу не бачила дрони зблизька. Втім, почувши звук, зрозуміла: перед нею точно не птах.  

Олена схопила одну банку з консервацією та щосили запустила: “Мабуть, від страху. Бо я злякалася. А що як звідти почнуть обстрілювати мене! Як же шкода тих помідорів… Не знаю, звідки взялися байки про огірки”.

Потім разом із чоловіком оббігли будинок, розтоптали залишки дрона і розкидали уламки по різних баках зі сміттям: “Бо я не розбираюсь в цій електроніці. Може, воно пише, відстежує”. 

Мережею також, наче на підтвердження легенди, ширяться фото розбитої тари із солоними огірками. Олена називає знімки фейком. А свою розбиту банку з помідорами не фотографувала: “Час не той, щоб фото робити”.  Через день Олена спілкувалася з колишнім чоловіком, який живе поруч. Той розповів, що бачив ще один дрон. “Я запитала, що він зробив. Сказав – нічого, засмикнув штори, мовляв, а що я зроблю. “Молодець”, кажу йому”, – пригадує жінка. 

На думку Олени, дрон запустили мародери, які в такий спосіб шукають квартири без господарів: “У нас під’їздом вони вже ходили. Сусідка помітила підозрілих молодиків, а коли почала розпитувати голосно, хто вони та звідки, ті швидко втекли. Мирні люди не зробили б так”. 

Зараз жінка працює в маленькому магазинчику побутової хімії у своєму районі. Магазин  належить молодій парі, яка зараз поїхала з міста. 

“Нових постачань немає. Половину товарів вже продала. Якби вони були моїми, роздала б без грошей. Бабусям віддаю просто так, бо де зараз старенька щось візьме. Думаю, зараз робота магазинчика – мій більший вклад, ніж цей випадок із дроном”, – каже вона. 

Після війни жінка хотіла б зайнятися свою справою: “Будемо відбудовувати, підійматимемо все. Починати жити заново”.

Каже, що в її районі зараз відносно спокійно. Вибухи десь чутно, але люди трохи заспокоїлися. “Багато хто вже спить ночами.

“Тому що ми не спали чотири дні поспіль. Місцеві вигулюють собак, обов’язково всі ходимо з документами. Це ж воєнний час, всі розуміють”, – каже Олена.

У магазинах поруч відстоюють чергу, щоб купити якісь продукти: “Днями дісталися яйця та батон. Я хотіла молоко для матері, але мені вже не вистачило. Змогла купити його вчора”. 

Донька Олени – волонтер. Син живе у Китаї, звідки допомагає українцям грошима. 

Війна вкотре доводить, наскільки різними бувають люди, наголошує Олена. Є магазини, наприклад, де ціни підіймають: “Водночас у нас тут один підприємець зі своєї овочебази привіз картоплю, кінзу, помідори, огірки й просто роздавав людям”.

“З Києва нікуди не поїду. Так вирішила  миттєво. Це мій дім, моя земля. Стоятиму, гризтиму, боротися буду, воюватиму. Все, що треба”.