Степан Бандера — один із лідерів Організації Українських Націоналістів (ОУН) та провідник українського визвольного руху ХХ століття. А також улюблений герой російської пропаганди.

Усе почалося у 2013-му, коли наш народ вдруге вийшов на Майдан, щоб остаточно відірватися від токсичного впливу східного сусіда і розпочати співпрацю з Євросоюзом. Але путін не зміг змиритися із вибором українців. Кремлівські ЗМІ зайшлися в істериці: мовляв, прибічники “батька нашого Бандери” влаштували в Україні “нацистський переворот” і нібито почали утискати російськомовне населення. Під приводом “захисту своїх” росія розпалила війну на Донбасі та анексувала Крим у 2014-му. 

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого антибандерівські гасла зазвучали з-за “порєбріка” з новою силою. В устах путіна маразм про “неонацистів та наркоманів” в українській владі досягнув апогею. А ще посилився параноїдальним страхом загрози з боку НАТО, курс на зближення з яким “режим бандерівців” взяв нещодавно. Навряд лідер ОУН міг собі уявити, що за шістдесят років після своєї смерті потрапить в епіцентр настільки бурхливих геополітичних пристрастей. 

То чому росіяни та путін так ненавидять і бояться Степана Бандеру? Як він уявляв Україну майбутнього? Якою був людиною і чим цікавився окрім політики? Та як його погляди спотворюються у маніпуляціях кисельових і соловйових? Розбираємося в цьому матеріалі.

Степан Бандера. Фото з мережі Інтернет

Частина 1. Що нам відомо про Степана Бандеру?

У першій частині ознайомимося із історією Степана Бандери. Простежимо його шлях від сина сільського священика до провідника українського визвольного руху. Дізнаємося, яким спортом він займався і на яких музичних інструментах вмів грати. Зрозуміємо, чому позиція Бандери спричинила розкол в рядах ОУН. І пояснимо, чому провалилася співпраця гітлерівської Німеччини з бандерівцями.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів (нині — Івано-Франківська область) в родині священиків. Батько хлопця, Андрій Бандера, був послом в Західноукраїнській Народній Республіці (ЗУНР) та служив військовим капеланом в Українській Галицькій Армії (УГА).

Шкільну освіту юний Бандера здобув в українській гімназії міста Стрий, що на початку ХХ ст. входило до складу Польщі (зараз – Львівська область). У третьому класі хлопець вступив до “Пласту” — проукраїнської організації, що від 1911 року і до сьогодні займається патріотичним вихованням молоді.

Бандера у “Пласті”

У 1927-му Степан успішно склав вступний іспит до Української господарської академії в Подєбрадах. Однак не зміг виїхати на навчання через те, що польська влада не видала йому закордонний паспорт — імовірно, через проукраїнські погляди. Повернувшись до рідного села, Бандера співпрацював із товариством “Просвіта”. А у 1928-му вступив до вищої політехнічної школи у Львові.

Студентом Степан Бандера долучився до новоствореної Організації Українських Націоналістів (ОУН). Її заснував у 1929-му Євген Коновалець — полковник армії УНР та командир Українських Січових Стрільців (УСС). Через політичну активність хлопця відрахували з навчального закладу перед захистом диплому.

Євген Коновалець. Фото з мережі Інтернет

Окрім політики молодий Бандера цікавився спортом (займався бігом, плаванням, катанням на лижах), туризмом, шахами, музикою (співав у хорі, грав на гітарі та мандоліні). Вів здоровий образ життя: не пив і не курив. 

У 1932 році Степана Бандеру призначили керівником ОУН на Західній Україні. З його ініціативи осередок почав поєднувати пропагандистську діяльність із підривною. Бандерівці влаштовували збройні напади на представників радянської та польської влади, а також на українців, які з ними співпрацювали. Але польські поліція вирішила покласти цьому край. У 1934-му Степану Бандеру затримали, коли той збирався йти грати в теніс. Він пробув за гратами п’ять років. У 1939-му, під час нападу Німеччини та СРСР на Польщу, Бандері вдалося втекти з в’язниці.

За рік до того, у травні 1938-го, агентура КДБ знищила засновника та керівника ОУН, Євгена Коновальця. Члени організації обрали новим очільником полковника Андрія Мельника — спільника Коновальця, який на той момент навіть не був членом організації. Він не підтримував радикальних поглядів Бандери і притримувався поміркованих позицій у боротьбі з радянським режимом. Через це у 1940-му всередині ОУН відбувся розкол. Мельник залишився очільником керівного органу ОУН — Проводу Українських Націоналістів (ПУН), а Бандера створив альтернативний “Революційний провід ОУН”. Серед істориків відгалуження організації прийнято називати за прізвищами їхніх лідерів: ОУН-М (Мельник) та ОУН-Б (Бандера) або ОУН (Р) (революційна).

Андрій Мельник. Фото з мережі Інтернет

Шукаючи союзників у боротьбі за незалежну Україну, Степан Бандера налагодив співпрацю з німецьким Третім Рейхом. 30 червня 1941 року, після окупації нацистами України, ОУН-Б проголосила у Львові “Акт відновлення Української Держави”. Документ вмістився на одному аркуші і мав лише декілька, чітку суть яких зараз потрактувати важко. Наприклад, у ньому йдеться про Владу “яка твориться на західних землях України”, при цьому чітко наголошується, що Уряд Української Держави базуватиметься в Києві. Імовірно, йдеться про розподіл на законодавчу та виконавчу гілки влади з дислокацією у різних частинах країни. Також Акт проголошував співпрацю з “Націонал-Соціялістичною Німеччиною під проводом Адольфа Гітлера” та створення Української Національно-Революційної Армії, що “боротиметься спільно із союзною німецькою армією проти московської окупації”.

У відповідь Гітлер особисто наказав нацистській поліції “придушити повстання українських самостійників”. 5 липня гітлерівці затримали Бандеру та його спільників і вислали їх до концтабору “Заксенгаузен”. Решта войовничо налаштованих ОУНівців під проводом офіцера Романа Шухевича об’єдналися в Українську Повстанську Армію (УПА), що у 1940-х воювала на два фронти: проти росіян і німців. Партизанська діяльність УПА пішла на спад лише після смерті Шухевича в 1950-му.

У нацистському полоні Бандера провів три роки. У 1944-му гітлерівці випустили його на волю і запропонували ОУН та УПА приєднатися до них у поході на Москву. Бандера пообіцяв погодитися за умови, що влада Німеччини гарантуватиме Україні повну самостійність та державну незалежність. Для Гітлера така ситуація була неприйнятною. Нацисти зрадили Бандеру вдруге.

“Акт відновлення Української Держави”

По завершенні війни радянські спецслужби оголосили полювання на Бандеру. Аби захистити дружину та дітей, у 1948-му він емігрував з України в Німеччину. Спершу політик із родиною переїжджав з місця на місце з міркувань безпеки, а у 1954-му осів у Мюнхені. На той момент Лев Ребет створив усередині ОУН опозицію Бандері, але попри це члени організації все одно переобрали його провідником на новому з’їзді. В еміграції Бандера продовжив координувати дії українських націоналістів, займався формуванням і розвитком Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) та співпрацював із закордонними спецслужбами.

15 жовтня 1959 року Степана Бандеру знайшли мертвим у під’їзді мюнхенського будинку. Радянська влада звинуватила у вбивстві західнонімецькі спецслужби. Однак за три роки слідчі ФРН дійшли висновку, що Бандеру ліквідував радянський агент Богдан Сташинський за особистим наказом Микити Хрущова. Із восьми років позбавлення волі він відсидів лише чотири, отримавши амністію в обмін на співпрацю із американськими спецагентами.

Могила Степана Бандери в Мюнхені. Фото з мережі Інтернет

У 1966-му Німеччина передала Сташинського ЦРУ. За непідтвердженими даними, у 1984-му він нібито переїхав у Південну Африку. Про подальшу долю вбивці Степана Бандери нічого не відомо.

 Далі буде