Близько десяти років я працював у музичній журналістиці. Але у 2019-му гостро відчув, що музика в Україні не на часі. Пандемія коронавірусу сильно підкосила нашу сцену, яка й досі остаточно не оклигала за три роки.

Втім, хай навіть для себе, та все ж я продовжував стежити за свіжими релізами і відвідувати рідкісні концерти в проміжках між сплесками хвиль захворюваності. Ще не здогадувався, що найважче – попереду.

24 лютого 2022 року росія напала на Україну. Цього дня я чи не вперше у своєму житті зрозумів, що не хочу і не можу слухати нічого. Зовсім нічого. Звуки сирен витіснили з мого життя музичні плейлисти. Так тривало з місяць. Першим, кого я увімкнув після затишшя, був “Скрябін”.

Нині я розумію, чому. Тоді спали на думку жахаюче точні рядки Кузьми, у яких слово “війна” згадувалося особливо часто. Я переслухав майже всю дискографію гурту і тепер не побоюся назвати їх пророчими. 

Ці пісні – не просто “депресивний Depeche Mode”, як їх звикли називати сьогодні слухачі та критики. Це напрочуд емоційно достовірні картини зі свідомості людини, що живе у перманентному стані війни. Неначе “Герніка” Пікассо зійшла з полотна, втілившись в декадентській поезії та електронних звуках. Не дарма кажуть, що великі митці мають дар передбачення. Андрія Кузьменка я вважаю одним із таких.

На підтвердження своєї думки я обрав найбільш красномовні пісні “Скрябіна”, в яких прямо чи опосередковано йдеться про війну. Наголошую, що це моя особиста інтерпретація творчості Кузьми, яка може не співпадати з об’єктивною реальністю і тим, що він хотів сказати насправді. Зі мною можна погоджуватися, а можна і дискутувати. Із задоволенням підтримаю конструктивні обговорення на тему. 

Чим пахне (1992)

Настрій пісні не віщує нічого серйозного чи, тим більше, лихого. Війна тут згадується скоріше для рими. А “підвали”, куди “ходять кобіти” – алюзія на підпільну сцену міста Новояворівськ, на якій Кузьма, Рой і Шура провели свою рокерську молодість. 

І все ж у сьогоднішніх реаліях ці рядки виграють новими, похмурими барвами.

Я грію ноги, а за рогом йде запекла війна.

Поранне яйко не смакує і тошнить від винa.

Кобіти ходять по підвалах – я не знаю на шо:

Ходити треба в ліс, а по неділях – в кіно

Нікому то не треба (1993) 

Сьогодні ця пісня – ніби схлип за вільною і самодостатньою Україною, яку ми по цеглинках мурували після Революції Гідності. Поки зі сходу не навалилися дикі орки і не розчавили на своєму шляху все, до чого змогли дотягнутися.

Але не слід лити сльози. Краще усміхнутися до Кузьми на хмарці та дати йому непорушну обіцянку: “Чувак, ми всьо відбудуємо!”

Нікому то не треба,

Я був ше вчора такий малий,

Прийшли великі хвилі,

Забрали то всьо, шо я ліпив.

Годинник (1997)

Кузьма перевтілюється у Нострадамуса і прямим текстом говорить про те, що чекає на українців за майже двадцять років після релізу цієї пісні. Блискучий образ сутички між “квадратними і круглими” як влитий лягає у брехню роспропаганди про “братскіє народи”.

Не випадково “Скрябін” знову почали грати “Годинник” на концертах у 2014-му, від початку загострення на Донбасі.

Чую, брате, що буде війна

Холодна і мокра, довга і зла.

Квадратні на круглих будуть іти

За те, що ті рівні, як їх не крути.

Великий хробак (1999)

Великий хробак – втілення російського імперіалізму в усій його потворній “красі”. Здається, Кузьма цього навіть не приховував: у згадці про “зірку нашого сну” важко не помітити схожість із  червоною кремлівською “звєздою”. Але сьогодні ніхто з українців не дозволить втілитися в життя планам ватних слимаків.

Картину доповнює постапокаліптичний кліп на пісню, у якому “Скрябін” тусуються на закинутому заводі в радянських протигазах.

Не залишиться вас, всі загинуть в війні,

Ми – великий хробак, а ви нє,

Ми – хробак, а ви нє.

І вже тоді, коли не буде вас

Заграє на землі хробачий джаз,

І вже тоді, коли не буде нас…

Бультер’єр (2000)

Хіт пізнього “Скрябіна” не має безпосереднього стосунку до війни. Але засуджує повальне жлобство та ментальну дрімучість, що ними росіяни вже зганьбилися на весь світ під час тимчасової окупації наших територій.

Я маю власний погляд  на речі

Кусаю всіх за ноги, гризу за плечі

Бо я не доганяю дурну манеру

Показувати пальцем на бультер'єра

Негри люблять молоко (2001)

Сьогодні Кузьму зацькували б за нетолерантну назву цієї пісні. Але слів із неї вже не викинеш. 

Як на мене, “Негри люблять молоко” – це про штучні стереотипи. Про те, як вони задурюють голови людям, коли звучать у прямих ефірах на великих федеральних телеканалах.

Із актуального ракурсу “сусіди” тут – це не пенсіонери знизу чи пияки згори, а “прості росіяни”. Саме вони привели путіна до влади, а тепер намагаються відкараскатися від відповідальності, прикриваючи власну байдужість та інертність беззубими лозунгами про “Нет войне!”. І плачуться, що не можуть з’їсти бігмак чи сходити на нового “Бетмена”, поки ми змушені ховатися по підвалах.  

Сиджу на дивані, ти там на екрані,

Втикатися тупо в твої замутки

"Мнє нравітса жутко".

Сусіди заснули, забили, забули

І їм по цимбалах розклади у справах,

А ми по підвалах.

Герой (2002)

Невідомо, що саме Кузьма хотів сказати цією піснею у 2002-му. Так чи інакше, вона передбачила зародження нової української героїки на двох Майданах, в АТО та під час повномасштабної війни з російськими окупантами.

Насамкінець треку звучить думка про те, що Українські Герої не повинні вмирати. Вони мають жити, щоб вказати шлях нащадкам. І, як ми вже знаємо, Герої справді не вмирають. Це стосується не лише наших воїнів, а й самого автора. 

Скажи нам, хто ти?

Ми мусим то знати,

І своє життя тобі в руки віддати.

На полі бою сили нерівні –

Ти будеш за нас до смерті стояти.

Герой, герой, герой,

Повертайся живим.

Герой – ми маєм бути такі, як ти.

Герой – ти нам потрібен живим.

Герой – ми маєм бути такі, як ти.

Сука-війна (2015)

Сира, але промовиста демка, яку Кузьма встиг записати незадовго до своєї загибелі.

“Сука-війна”, як і решта останніх пісень музиканта – пекучий зліпок того, що він побачив під час поїздок на Донбас. 

Та жорстока правда про війну могла б стати посеред горла багатьом псевдопатріотам із українського політикуму. Але почути її від Кузьми нам вже не судилося. Все, що він нам залишив – декілька рядків, які трагічно резонують із сьогоднішньою Україною.

Ти прийшла в мою хату, брудна і немита

І постукала в двері церковним дзвоном,

Не питаючи згоди до мене вселилась

І спокій забрала, не питаючи згоди.

Розтрощила мій дім і пішла до сусідів,

Хоч і їхні родини ні в чому не винні,

Поробила з людей страшних ворогів

І, рахуючи гроші, сміялась єхидно.

Ну і хто тебе кликав, чому ти прийшла,

Стара проститутка, сука-війна?

Хто тобі платить за наші тіла?

Скільки ще тобі треба, яка їх ціна?