Гідність? – так, ми були гідними творити історію, змінити життя! Нашим мечем було Слово, нашим щитом була Єдність!
Свобода? – так, молоді, максималісти, хоробрі, затяті, сміливі, чесноти всі без винятку пасують!
Страх? – хіба що втратити нагоду, час, можливість відстояти правду і права – свої, сусіда, брата, Держави!
Віра? – вона незнищенна, вона – вічний вогонь у палаючих очах! Вона у зірваних голосах, стоптаних черевиках, застужених тілах!
А чи був сенс? – та безсумнівно був! Нехай відсохне той язик, який таке питає! Погратися у критика усяк мастак! А ми тоді стрибнули вище голови, туди – до неба! Яке нам дарувало захист, яке почуло наші молитви, але й забрало кращих – Сотню…
Цей день приходить і вкотре ріже рани – і сльози у собі ніяк не стримати, не приховати; то вулкан, що спогадами вибухає кожен рік. Болить. Болить. Болить!!!
“Ми всі стояли на Майдані!” – так, але з якого боку барикад? І чи проснеться совість – я не знаю, у тих, хто спекулює, – мабуть, ні. Але все було не даремно! Ми показали, що достойні, кращі, вільні, НЕ РАБИ! І нам не соромно поглянути нащадкам в очі! Ми переможемо! Ми Українці! Є Бог і Ми!