Триває евакуація із Херсону – у темряві сідають вони у потяги, пероном поволі ідуть із валізами, дітьми, старими батьками, тваринами у переносках і на повідках.
Вітаються тихо і з посмішкою, допомагають одне одному, минають освітлені тамбури, рахують вголос вагони, знаходять десь у темряві листопада свій номер і сідають. Сідають і їдуть – хто до родичів, а хто і в нікуди. Їдуть і попри те, що з’являється світло, що дають уже й воду – їдуть попри те що пережили страшну окупацію.
Їдуть допоки, бо щодня і щоночі російські гармати, міномети та гради рандомно луплять по місту. Виходять хіба в магазин, хіба на роботу – у кого ще є.
Потяг рушає до Миколаєва – в ньому похмурі старі, стомлені дорослі, усміхнені діти і розгублені звірі туляться одне до одного і не знають, що далі, бо далі усе ще війна.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com.
Слідкуйте
за нашими новинами в Х,
долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.