Триває евакуація із Херсону - у темряві сідають вони у потяги, пероном поволі ідуть із валізами, дітьми, старими батьками, тваринами у переносках і на повідках.
Вітаються тихо і з посмішкою, допомагають одне одному, минають освітлені тамбури, рахують вголос вагони, знаходять десь у темряві листопада свій номер і сідають. Сідають і їдуть - хто до родичів, а хто і в нікуди. Їдуть і попри те, що з'являється світло, що дають уже й воду - їдуть попри те що пережили страшну окупацію.
Їдуть допоки, бо щодня і щоночі російські гармати, міномети та гради рандомно луплять по місту. Виходять хіба в магазин, хіба на роботу - у кого ще є.
Потяг рушає до Миколаєва - в ньому похмурі старі, стомлені дорослі, усміхнені діти і розгублені звірі туляться одне до одного і не знають, що далі, бо далі усе ще війна.
Евакуація. Фото Богдана Куценка
Евакуація. Фото Богдана Куценка
У потязі. Фото Богдана Куценка
Евакуація. Фото Богдана Куценка