Брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо двунадесяте свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Слово двунадесяте означає одне з 12 головних свят у році. Звичайно, окремо стоїть головне свято — Світле Христове Воскресіння, Великдень, який підноситься над усіма цими дванадцятьма святами. Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці — одне з них.

У хронологічному плані першою, можна сказати, є подія Різдва Пресвятої Богородиці — також двунадесяте свято пише Newssky. Введення в храм Пресвятої Богородиці — третє велике свято церковного року, який слідує за Різдвом Пресвятої Богородиці та Воздвиженням Хреста Господнього і підводить нас до найбільшого після Великодня свята — Різдва Христового.

Свято Введення в Храм — дуже древнє. Збереглися перекази палестинських християн про Введенську церкву у Єрусалимі. Її незадовго до своєї смерті в 327 році, побудувала рівноапостольна цариця Олена. Його любили і візантійські імператори. У 9 столітті Василь Македонянин (+886), засновник Македонської династії, склав пісні канону, які співаються в це свято і досі.

Це перше велике свято Різдвяного посту та друге велике свято на честь Богородиці в церковному році (який починається 1 вересня). Церква святкує Богородицю з найдавніших років; свято Введення, однак, було встановлено в 6 столітті нашої ери, і лише на Сході. На Заході воно був введене після Великого розколу, ще в 14 столітті. Згідно з гімнографією того часу, Введення Богородиці в храм є «прелюдією» Божого плану спасіння, а саме Втілення Боголюдини, Господа Нашого Ісуса Христа.

В Євангелії нічого не говориться про введення у храм Пресвятої Богородиці. Але про цю подію свідчить і Священний переказ, і про нього пише такий дуже критичний богослов-дослідник, яким був свт. Григорій Ніський, брат свт. Василія Великого.

За священним переказом, коли Пресвятій Богородиці виповнилося три роки, її батьки — святі Іоаким і Анна вирішили виконати свою обіцянку, віддати дочку на служіння Богу. Вони скликали рідних і друзів, одягли Марію в кращий одяг і зі свічками в руках, співаючи духовні пісні, привели її в Єрусалимський храм. Там майбутню Богородицю зустрів первосвященик Захарія в оточенні численних священнослужителів.

До храму вели сходи, що складалися з 15 високих ступенів. На подив присутніх, Діва Марія швидко і без чиєїсь допомоги піднялася по високих щаблях та піднялася на самий верх. Первосвященик ввів її у Святе Святих храму, куди тільки він міг увійти раз на рік, щоб принести Богу жертву очищення за весь народ. Всі були здивовані, побачивши цю надзвичайну подію.

Церковний переказ свідчить, що під час свого перебування у Єрусалимському храмі Марія росла в оточенні благочестивих дів, уважно читала Святе Письмо, займалася рукоділлям, постійно молилася, дотримувалася посту, дбала про хворих, немічних і жебраків.

Через Неї порятунок прийшов на землю. Пресвята Богородиця стала живим храмом, в якому Бог прийняв людське тіло та став людиною.

Зазвичай скептики (як атеїсти, так і деякі протестанти) заперечують не тільки саму цю подію, але навіть її можливість. Але це не відповідає істині. У позабіблійних джерелах збереглися свідчення, які підтверджують факт введення в храм Пресвятої Богородиці. Вводили дівчаток по сходах храмового притвору зі співом «Псалма ступенів»? — сказати складно. Чи могло бути зроблено через якогось пророчого натхнення — точно сказати теж складно. Якщо нікого звичаю не було, не означає, що якесь дію не могло відбутися в порядку якогось пророчого ексцесу.

Старий Завіт має приклади різних пророчих символічних дій. Самі стародавні юдеї зовсім не були чимось жорсткими обрядовірцями, якими ми їх часом уявляємо. Тобто могло бути всяке.

Відомий єврейський історик Йосип Флавій (+100) розповідає в книзі «Юдейські старожитності», що до стіни храму було прибудовано тридцять кам’яних будівель. У них знаходилося 90 просторих та придатних для житла приміщень. Там окремо жили дівиці, вдови, священники, левити та назореї, тобто чоловіки, які дали на час обітницю не вступати в шлюб, не пити вина і не стригти волосся.

З богословської точки зору ось така подія мала відбутися. Виходячи з того, що ми знаємо про Діву Марію, про Бога, про його ставлення до людей і найголовніше — про історію спасіння. Отже, яка ж друзі, ця історія порятунку? Ми знаємо, що центральне місце в житті стародавнього Ізраїлю займав Храм. І в Старому Завіті списані сторінки — їх десятки — розповідають про те, як там все було влаштовано: оздоблення, розміри, пристрій, священні предмети, і найголовніше — простір Святе святих.

Що ж там було у Святе святих? Ми знаємо, там був Ковчег Завіту, така скриня і в цій скрині раніше були священні реліквії. Скрижалі, наприклад, посох Аарона, посудина з манною. У Скрижалях знаходився запис про заповіді, і тоді виходить, що Бог присутній в своєму народі своїм законом, своїми заповідями, своїми правилами. Хороша, друзі, ідея: Бог присутній в нашому житті своєю волею щодо кожного з нас. Тому підкоряються Божому слову, Божим статутам, як ніби-то приймають Бога в своє життя.

Потім Храм терпить руйнування, втрачає свої реліквії. Але зруйнований вавилонянами Храм відбудовується, Святе святих знову твориться, і там знову є Ковчег Завіту — втім, вже порожній. Бог є дух і Він присутній як ніби-то в порожнечі, Бог показує себе ні в чому, і в цьому проявляється така істина: Бога нічим не можна зловити, ні зображенням, ні статуєю. Бог висловлює себе ні в чому, тому що Він скрізь, тому що Він пронизує всю матерію, всю світобудову.

Давні сходи, якими моляться піднімалися на Храмову гору з півдня

І ось там, де був спочатку запис про закон в Скрижалях, потім там, де була порожнеча, незрима присутність Бога, там за переказами стародавньої Церкви виявляється людина. Виявляється дівчинка, виявляється та, яку привів первосвященник. І ось раз так все написано, ми знаходимо блискучу богословську ідею — таку, що: Новий Завіт — релігія, де дуже важливе місце займає дівчинка, дівчина, Дівчина, Діва Марія — ця релігія нібито виростає зі Старого Завіту, з давніх обрядів, статутів, переказів, ну і так далі. Марія провела тут близько 12 років, вправляючись, як і інші дівиці, в молитві, вивченні Святого Письма та у рукоділлі. Зазвичай сюди входило прядіння вовни та льону, і ще шиття шовком.

А блаженний Ієронім (+420), великий знавець церковних переказів, які він збирав прямо у Святій Землі, наводить, як би ми зараз сказали, розпорядок дня дівчат, за яким жила і Діва Марія: «Блаженна Діва життя проводила за суворим порядком. Від раннього ранку до третьої години дня стояла на молитві, від третього до дев’ятого вправлялася в рукоділлі або читанні книг. Так все більше і більше зростала вона в любові до Бога».

Господь так управив, що Матір Божа при початку Ії великого служіння Богу та людям була відзначена не тільки внутрішнім, а й зовнішнім чином. Це введення в храм, введення у Святе святих поклало початок життя при храмі юної отроковиці. Господь управив так, що вона стала жити за аскетичними правилами. Вдень-молитва, ввечері-рукоділля.

На думку деяких сучасних авторів, не можна повністю виключати можливість інтернату для дівчаток при Єрусалимському храмі. На їхню думку, необхідно було випрати та полагодити священицькі богослужбові облачення, а також поставити нові парадні одягу. Жінки найкраще підходять для цієї роботи. Так що така школа могла бути в Єрусалимі якщо не в тіні самого храму, то в його околицях.

Прихильники також вказують на текст Біблії, в якому говориться, що за часів Маккавеїв існував такий інтернат для дівчаток. Бо ми читаємо, що коли завойовник Іліодор кинувся до храму, щоб пограбувати його,
дівиці, які були замкнені, «одні прибігли до брам, а інші — на стіни, а деякі дивилися через вікна. Усі ж, здійнявши руки до неба, звершували молитву». (2 Макк. 3:19-20). А тим часом з тих часів до народження Діви Марії пройшло всього близько 150 років. Тому можна припустити, що поруч з храмом знаходився гуртожиток для молодих дівчат, присвячених Богу, які також могли займатися виготовленням або прикрасою богослужбових облачень священиків.

Серед східних церков існує консенсус щодо того, що Діва Марія справді була представлена в храмі. Це підтверджується численними висловлюваннями церковних письменників. Ймовірно, крім серйозності джерел, на які вони спиралися, встановлення свята Введення Богородиці у храм багато в чому визначалося паралелізмом свят Діви Марії та Ісуса Христа. Якщо Церква урочисто святкує Різдво Господа Ісуса та Його введення в храм (Стрітення), то чому б їй не святкувати в тому ж храмі день Різдва Богородиці та Її введення?

Можливо, Православна Церква, засновуючи свято Введення в храм та зберігаючи це свято в пізнішій Літургії, бажала, поза всякими сумнівами, нагадати ту фундаментальну істину, що Марії на століття судилося в Божих задумах виконати велику місію у плані спасіння людства. Щобільше, Діва Марія дуже старанно і з усією відданістю готувалася до своєї місії. Про це свідчать її власні слова, які вона в момент Благовіщення сказала небесному посланникові, архангелу Гавриїлу: «Се, раба Господня» (Лк. 1:38). Діва Марія свідомо названа рабою Божою, готовою виконати волю Божу своїм життям, навіть якби це вимагало від неї найбільших жертв.

І я думаю, що це свято для нас. Але в таємниці цього дня криється і наша місія. Зазвичай у нас виникають проблем з розпізнаванням волі Бога. Бо Сам Бог зазвичай влаштовує перебіг нашого життя так, що у ньому вже міститься наша місія і завдання. Все, що Бог просить від нас, — це готовність і довіра. Діва Марія була відзначена дуже щедрої нагороди за те, що принесла себе в жертву Богу, хоча здавалося, що життя матері Месії повинна була піти зовсім по іншому руслу. І для нас власна доля може бути загадкою, може бути, навіть виникають сумніви і виникає опір. Бути вірним Богу навіть в такій ситуації, довіряти Богу — це справжня жертва, яка так угодна Богу.

Вона вводиться в храм, для того, щоб стати престолом Божим, щоб освітитися Святим Духом, щоб прийняти в своє єство, стати початком для безначального Бога, стати Матір’ю Невмістимого. Про Богородицю священні піснеспіви говорять такі слова: вмістилище Невмістимого. І стала вона такою тільки через молитву, через доброчесне життя, через життя у святому храмі.

Богородиця була в Божому плані порятунку людини з початку світу. Вона є відсиланням до Божих слів змію: «покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм насінням і її насінням: воно підстерігатиме твою голову, а ти вистежуватимеш його п’яту». (Буття 3:14-15). Крім того, у всьому Старому Завіті є символічні посилання на Богородицю як в оповіданнях пророків, так і у священних предметах євреїв. Це відображено в читаннях цього свята.

Свято Введення Богородиці в храм віщує благословення Боже роду людському, обітницю пришестя Христового. З власної вільної волі Богородиці був здійснений Божий план. Навіть в тому самому юному віці, в якому Її представили в Храм, вона йшла вільно, без сліз і не оглядаючись. Богородиця жила в храмі, поки не стала підлітком, в цьому віці вона була заручена зі Святим Йосипом. З самого раннього віку вона так любила Бога, що ототожнювала свою волю з волею Бога.

Для нас іноді відвідування храму буває настільки буденним і формальним, що ми навіть не замислюємося над тим, куди йдемо. Ось пішов на ринок, який знаходиться тут, за огорожею, а потім треба начебто в храм забігти, свічку поставити, а то недавно уві сні щось недобре бачив. Прийшов, поставив свічку і вважаю, що зробив велику справу. Ні, не так ми повинні переступати церковний поріг. З благоговінням та трепетом всякий раз ми повинні перебувати в храмі, тому що, я ще раз нагадую, за тими богослужіннями і таїнствами, які тут відбуваються, людина зустрічається з Богом. А ми в храмі вільно розмовляємо під час служби, можемо пересуватися з місця на місце. Ні, брати і сестри, вже коли прийшли сюди, то будемо стояти зі страхом і трепетом, віддаючи собі звіт в тому, що ми стоїмо перед Богом. І не випадково, так багато свічників в кожному православному храмі, на яких ми запалюємо свічки. Ці свічки нагадують нам про те, як наше серце повинно горіти під час нашого предстояння перед Богом.

А спасіння людства починається саме з цієї історії, коли маленька дівчинка Марія входить в Храм, знаходиться у храмі, і в цьому перебуванні поруч Бога Марії відкривається нам таємниця Нового Завіту, який тільки-тільки починався.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький, доктор богословських наук