Вони тулилися у псячій буді – дві дівчинки. Коли в село Плужне зайшли німці – застали мало не виголену землю. Хати стоять розпеллехані – там стріха дрантива, там вікон дасть Біг.. І голод страшний, на роки затягся.
Мала Ганнуся не пригадає точний рік початку того тягучого, як гад напасний, голоду. Пригадує щавель. По який вона ходила, і так вони з сестрою Марією той щавель їли, і тулилися в псячій буді одна до одної, як викинені долею два малих щенятка. А батьки в Сибірах. А тато їхній Павло був «на олівці», бо в УПА був. Мав перейти на ту сторону – кликали, а не дався. Сказав, що ніколи не зможе чиїхось дітей з хати на вулицю викидати.
А до дітей прийшли такі, що змогли. Але дівчатка то не знають. Як і не знають, як перезимувати мають. Як і не знають, коли скінчиться це все…
Гануся бере щербату мисочку і справилася щавлю йти. Дівчинка дивиться на таріль – а там віночок писаний. І так все крутиться-крутиться віночок той, ніби в танець іде. Чудний який таріль. ..
Дівчинці душно. Йде – скільки видить – по сплутаних хвилях відрослої трави, сили їй нема підняти ногу і переступити муравку ту. Нема. Сили…
Тин. Чийсь тин. Подібний на чорну воду хвилями. Тин так само танцює – подібно, як віночок на тарелику. Тин мугиче, тин хвилями піднімається, який він височез…
…Руки дитини повисли так, ніби вона на той тин настромилася.. Видих… Вмерла. Напевно, вмерла…
– Де Гануся? – перепитувала сестра, в кого могла.
– Та щавлю пішла, де..
Пішла шукати. Не щавлю, сестру пішла шукати – і на початку вели хвилясті, як непевна ріка, діточі сліди..
А коли на обрії показався той тин…Туман. Круг дівчинки зробився такий туман, що Марічка не пригадає, як знімала з тину тіло сестрички, як виплутувала з-поміж прутів її кучері… Як на руки взяла, як підняти змогла дівча-дев’ятилітку така голодна… Несла. Несла тим туманом і кричала дуже. Кричала до шрамів на горлі зсередини, лиш крик той сухим був. Не чути людям такого крику. Як..тепер… без…сестрички….
Як дві хиткі фігури – показалися силуети. Німці. Офіцер бадав дитині скроні, шию бадав. І мовчав. І так само мовчки зробив Ганусі якийсь укол і вона в короткім часі відкрила очі. Віджила.
Перед німцем стояли дві сироти – чиїх батьків комуністи спровадили в Сибір. Навіть з ідейних причин все добре, що він їх врятував. А ще перед ним стояли дві пари діточих очей. Здавалося – самі лиш очі стояли перед ним. А десь такі самі його дома чекають…
У дорогу розпорядився дати відро молока і велику круглу хлібину – теплу ще. Гануся відломила край цілушки першою. Запах той вдарив хвилею і хотілося той запах білого хліба вдихнути і лишити в собі. Як свічку в кімнаті – аби відтак грітися.
Місяць над Плужним викотився. В серпанку такий. А туман навколо нього – неначе танцює. Дівчатка не бачать. Вони обняли хлібину під грушею і .. сплять. Усміхаються і сплять..
На фото: Ганна Косянчук, та сама дівчинка-Гануся в дорослому віці. Історією і фото поділився її син Ігор Гуцуляк
