У цьому візиті багато символізму – очевидного і прихованого. Хоча, здавалося б, який, до біса, може бути символізм, коли й так все гранично зрозуміло – воюємо на виживання: або ми, або нас. Тому кожен друг, який з нами, – на вагу золота. Але Джо Байден – друг особливий, тому, що number one. І цим сказано все.
І тому, коли твій особливий друг, старший і мудріший, запрошує та приймає тебе у своїй світлиці, найбілішій з усіх світових, планета ще раз переконується у тому, про що жоден українець не сумнівається ще з 24-го лютого: у виборі «або ми, або нас» - звісно, ми.
Number one просто каже це з галявини біля Білого Дому іще не сказавши нічого – лише повідомивши про те, що Україна їде в гості до Америки. За два дні до Різдва. І Америка за два дні до нового народження Христа чекає на Україну. Америка взагалі зачекалася на Україну іще з 1991-го, а тепер бачить, що Україна нарешті йде до неї. Через велику грозу, через біду, через сльози, кров і смерть.
І вже потім, власне на самій зустрічі, коли зашкалюють слова і засліплюють спалахи, старший і мудріший обнімає тебе по-батьківськи за плечі, як тато блудного сина, що порозумнішав у своїй біді й змужнів на вітрах під кулями, і веде у ту найбілішу світлицю, де дуже багато синьо-жовтих кольорів. І за два дні до Різдва, до народження Христа світ бачить найбільший символ цієї зустрічі: віднині ця українська біда, породжена рускими вбивцями, не лише синова, але й татова.
У найбілішій світлиці Україна не прохач – вона привезла і дарує Америці найцінніше, що в неї зараз є, – мужність. Джо, ти ж знаєш: в нинішньої української мужності – мільйон імен. Але того, хто передав тобі через президента Зеленського свою нагороду «Хрест бойових заслуг», звати Павло. Одного з мільйонів. Мужнього капітана, який передав свою нагороду за мужність тобі - мужньому президенту. За два дні до Різдва, коли разом з Христом знову народжуємося ми і світ - для віри, для добрих справ, перемоги добра над злом. Для мужності.
Зеленський у Білому Домі. Фото з мережі Інтернет