Валерій родом з Чернівецької області. З 1996 року був у лавах ГО «Тризуб», служив в армії. Був у складі миротворчої місії в Грузії. У мирному житті працював лісником. Після Революції Гідності поїхав на війну разом з батальйоном «Айдар».
Воював на Донбасі, зокрема, на Савур-Могилі та в Щасті. Був під Іловайськом. Згодом долучився до Добровольчого українського корпусу. Став командиром 2-ї штурмової роти. Разом із побратимами був у боях за Донецький аеропорт, Піски та шахту «Бутівку».
У 2015 році став керівником Центру допомоги учасникам АТО у Чернівецькій області. Був представником президента з питань учасників АТО та радником голови Чернівецької ОДА. У 2018 році був нагороджений орденом Данила Галицького. У 2020-му виїхав разом з родиною за кордон – до Німеччини.
З початком повномасштабного вторгнення Барс повернуся до України та знову став на захист України. Спочатку боронив Київщину, потім вирушив на Харківщину. Воював у складі 107-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
«Родина поплавків втратила командира, чудова сім’я втратила батька і коханого чоловіка, Україна втратила героя. Чесний, хоробрий, відважний, відданий, харизматичний. Правдолюб і правдоруб» – написала подруга Катруся Стріла.
«В березні у взаємодії з 72ю Барс формував лінію оборони в одному із сіл броварського напрямку, навчав хлопців. В квітні-травні продовжили на Харківщині. Взаємодіяв з 92ю, звільняли північ Харківщини, після чергової контузії ледве його вигнали в госпіталь. Нормально не лікувався, бо це ж Барс, пішов формувати новий підрозділ на Буковині. Барс казав, що це його остання війна і ми повинні вигнати цю нечисть зі своєї землі…» – написав Віталій Коломієць.
Поховали захисника на Алеї Слави у Чернівцях. У Валерія залишилися дружина, син і донька.