Військовий з Чернівецької області Роман Мамавко зустрів повномасштабне вторгнення під Попасною на Луганщині під час бойового завдання ООС. Тоді противник переважав у 5-6 разів по артилерії й планував взяти місто за три дні. Бої за Попасну були такими ж важкими, як зараз за Бахмут.

Тоді Роман Мамавко був командиром 24-ої окремої механізованої бригади, у його підпорядкуванні було чотири тисячі людей. Приймав рішення попри моральну і фізичну втому, тригодинний сон та постійну напругу. За рік великої війни Мамавко став Героєм України та отримав підвищення. Суспільне запитало у полковника, яким для нього був цей рік.

Зараз у підпорядкуванні Романа Мамавка шість військових частин та інші складові сил оборони. Наприкінці осені він обійняв посаду заступника начальника штабу армійського корпусу.

 

24 лютого військовий зрозумів, що буде важко. Біля Попасної противник щоденно атакував, переважав чисельністю, в силах і засобах артилерії. Впродовж трьох місяців російські військові продовжували штурм щоденно і без перерви.

Попасна була для них важлива логістично — це великий залізничний вузол, і це давало змогу швидко вийти на Лисичанськ, відкривалася дорога на Бахмут і кордони Донецької та Луганської областей.

- На той час у нас було мало засобів для вогневого ураження, артилерії, противник переважав нас в 5-6 разів по артилерії. Морально і фізично було дуже важко, спати вдавалося десь дві-три години на добу, бо з 5 години ранку до опівночі постійно був в напрузі, в діях. Приймати рішення і керувати всім цим було досить важко, — каже Мамавко.

На той час військовий не знав, чи буде допомога. Не розумів, чи зможуть утримати місто. Але він та кожен солдат усвідомлювали, що за ними — відповідальність. Й іншого варіанту, окрім як стояти до кінця, немає.

- Усвідомлення було від командира до останнього солдата. Я дуже вдячний всьому особовому складу бригади, що вони повірили в себе, у свої сили, не склали зброю. Перші дні не було переконання, що ми вернемось звідти живими. Через тиждень боїв ми зрозуміли, що можемо стримувати переважаючі сили та можемо їх громити, — каже Мамавко.

Бригада Мамавка простояла у Попасній три місяці. Втримати місто так довго допомогло те, що виконували завдання в ООС. Відтак на лінії зіткнення завчасно підготували укриття, укріплення, окопну лінію, створили систему логістичного забезпечення. Також знали місцевість, всі підступи, шляхи й могли маневрувати як підрозділами, так і вогнем, щоб утримати цей рубіж.

24-та бригада обороняла місто, поки втрати не стали кричними. З тією кількістю військових уже не могли сповна виконувати завдання.

- Це було дорогою ціною. Фактично 24 бригада з Попасної не відступала. Ми зазнали втрат й інша військова частина зайшла на підсилення і на заміну. Через три місяці ми вийшли з Попасної, передавши лінію. Але ці підрозділи не знали так місцевість, як ми, які виконували там завдання, — каже Мамавко.

 

Полковник впевнений, що найголовніше — це довіра підлеглих до свого командира. Тому він говорив своїм солдатам правду, куди вони йдуть.

- Я казав, що буде важко. І, можливо, ми звідти не повернемось, але виконувати завдання — це наш обов’язок. Солдати знали, що їх чекає. І їхні впевнені погляди вселяли надію, — каже Мамавко.

Найскладніше було пояснити підлеглим, що відступати немає можливості — потрібно оборонятися на зайнятому рубежі. По-перше, відходити буде важко, по-друге, не можна залишити без захисту мирних людей, бо тоді вже було відомо, що відбувалось на окупованих територіях.

- Аргументи знову ж таки: сім'ї, діти, батьки. Що ми захищаємо тих, кого ми любимо. Не повинні допустити цю орду до наших домівок і краще їх зупиняти тут, на місці, а не запускати в глибину території. Бо з кожним кілометром будуть нові жертви, як військових, так і цивільних, — каже Мамавко.

Після Попасної бригада Мамавка перегрупувалася та працювала на Херсонському напрямку чотири місяці. Брала участь у важких боях на Херсонщині при наступі. Завдання утруднювала відкрита місцевість.

- Противник там теж з відчаю оборонявся, тримався за кожний клаптик землі, просування було дуже ускладнене, — каже Мамавко.

Про техніку та озброєння

Зараз боєздатність підрозділів підвищилась завдяки озброєнню, новітнім засобам зв'язку і розвідки. Це зменшує втрати й підвищує ефективність дій. Озброєння отримують від держави. Квадрокоптери, засоби зв'язку для розвідки — від волонтерів. Також вони привозять авто, це покращує логістичні маневри та евакуації.

 

- Не скажу, що навіть на ті російські танки Т80 і Т14 занадто сильно переважали нас за технічними характеристиками. Ми ефективно билися з ними. Просто за цей весь час із втратами нам дійсно необхідне новітніше озброєння, щоб перемагати не шляхом людських життів, а шляхом технологічних можливостей. Наразі за допомогою західних партнерів, ми маємо таку можливість, — каже Мамавко.

Про поїздку додому

За рік повномасштабного вторгнення Мамавко був удома на Сокирянщині пів дня і ніч. Цей час він провів з батьками, говорили не стільки про війну, як про буденні справи та здоровя. Батьки розповідали, як щодня хвилюються за сина.

Про нагороду "Герой України"

Мамавко отримав звання Героя України у травні 2022 року. Про нагороду дізнався, коли йому подзвонив товариш з привітаннями. Тоді Роман був поблизу Попасної, виконував завдання й не міг читати укази. Спочатку військовий не повірив у це, поки не отримав скриншот зі своїм прізвищем.

Військовий сприймає це звання не як особисту заслугу, а як нагороду всього особового складу 24-ої окремої механізованої бригади за виконання дуже важливого завдання й ту роль, яку вона відіграла на початку війни.

- Не час зараз опускати руки. Я підтримую себе тим, що не повинні гинути невинні люди. І треба робити все, щоб якомога швидше це закінчилося. Так, це дуже дорогою ціною, але ця ціна може бути ще вища, якщо не боронитися, — каже Мамавко.

Зараз основним завданням Мамавко називає підготовку молодших командирів. Аби вони мали знання та навички, які дозволяють керувати підлеглими й вести бій, бо війна триває.

- За рік війни я об'їздив всю Україну, від півночі до півдня. І скажу, що дійсно вона дуже гарна і мальовнича. Нам дійсно є що захищати. Не можна допустити, щоб це було зруйновано і розтоптано загарбниками, бо у кожному регіоні краса своя, — каже Мамавко.

Після підвищення Мамавко готує військові частини до виконання завдань, передає бойовий досвід, організовує взаємодію з іншими силами оборони для кращого виконання завдань.