Мати загиблого на війні Миколи Крупенного взяла опіку над його дворічним сином Денисом. Чоловік мав досвід в АТО й на початку вторгнення повернувся на фронт. Загинув у травні на Миколаївщині — як замикальний колони розвернув своє авто, щоб затримати росіян.

Чоловік сам доглядав та виховував сина, бо матір хлопчика відмовилася від дитини. Миколі було 37 років, пише Суспільне. 

- Микола ходив з ним на масажі, бо до 12 місяців Денис був лежачим. Часто клав сина собі на груди, застібав куртку й так носив. Він дуже радів народженню сина, — каже жінка.

Повномасштабне вторгнення почалося, коли Микола з сином лежали в лікарні. 25 лютого чоловік приїхав із закладу й почав збиратися на війну.

- Він говорив, що хоче, аби його дитина мала все. Був хазяйновитий. Але коли почалася війна, сказав, що повинен захищати нашу землю, – каже жінка.

До повномасштабного вторгнення Микола не планував повертатись на фронт. У 2015 році в АТО він отримав осколкове поранення ноги й проходив реабілітацію у госпіталі.

- Тоді було тяжко, бо іноді Микола нікого не впізнавав. Часом підхоплювався й шукав автомат, але після реабілітації йому покращало. Після лікування вже не йшов в АТО. Ніколи не любив розповідати, де був та які завдання виконував, – каже жінка.

Як і під час перебування Миколи в АТО, Ганна не знала, де саме воює її син. Лиш нещодавно дізналася, що спочатку був поблизу Чорнобильської атомної станції, а потім на Миколаївщині. Вони спілкувалися до чотирьох разів на день, й Микола завжди цікавився, як у родині йдуть справи. Ганна каже, останнє, що Микола попросив побратимів – подзвонити його мамі.

- Я з ним говорила о 18:00, він обіцяв перетелефонувати. Певно, думав, що повернеться з бою й поговорить з нами. Але о 7:30 мені повідомили про його загибель. Дениско, певно, відчував це, бо не спав тієї ночі: постійно крутився та кликав тата. Я не думала, що його вже немає. Вірила, що все буде добре.

Ганна Крупенна біля могили сина. Фото: Василь Салига/Суспільне Чернівці

 

Побратими військового розповіли Ганні, що її син ціною власного життя затримав російських військових. У документі про смерть йшлося, що син загинув внаслідок осколкових поранень, які отримав під час ворожого обстрілу.

- На похорон до Миколи приїздили його командири та побратими. Вони розповіли, що мали важкий бій, а їхню колону наздоганяв ворог. Микола їхав останнім й прикривав їх. Тоді він розвернув свою машину й перекрив шлях, щоб дати колоні відійти. Напарника викинув з машини, – розповідає Ганна.

Миколі Крупенному посмертно присвоїли орден «За мужність та відвагу». Орден Ганні передали побратими військового. Вони наразі підтримують родину та відвідують сина Миколи.

Орден, який посмертно отримав Микола Крупенний. Фото: Василь Салига/Суспільне Чернівці

 

Коли Ганна згадує про сина, на очах жінки з'являються сльози. Малий Денис бере її за руку й посміхається. Жінка каже, хлопчик дуже хвилюється, щоб вона не плакала.

За декілька днів після похорону військового мама Дениса вже офіційно відмовилася від сина. Ганна розповідає, що не вагалася брати опіку над внуком, бо це єдине, що залишилося в неї від сина.

- Це моє рідне. Він зараз прямо як Микола в дитинстві. Кажеш йому, щось не трогати, він подивиться на мене й все одно робить своє, – каже жінка.

Ганна пригадує, як перший час після похорону Денис часто тягнувся до телефону, бо звик, що тато має телефонувати.

- Зараз певно й забув його голос. Він знає, що тата вже немає, але іноді показує в небо, що тато там. Йому ніхто цього не показував. Щодня о 9:00, коли година мовчання, він біжить до телевізора й під час гімну каже: "Тато".

Мама загиблого воїна разом із внуком. Фото Василь Салига/Суспільне Чернівці