Особисто я розцінюю поточні результати саміту НАТО зі стриманим оптимізмом.
Перше: створення Ради Україна – НАТО означає, що Україна отримує той ж статус у безпекових відносинах з колективним Заходом, який мала Росія у 2002-21 роках (наразі Раду Росія-НАТО ліквідовано, притому що у 2017 році її намагалися відновити). Україна ж колись мала тільки комісію.
Перегляньте також:
- Палив релейну шафу та фіксував на відео будівлю СБУ: у Чернівцях судили військового, якого завербували для диверсій
- У Чернівцях планують відремонтувати завулок за понад 1,3 млн грн
Друге: зняття вимоги про проходження ПДЧ має і плюси і мінуси, формально наближуючи статус України на шляху до членства до статусу, який мали Фінляндія і Швеція у момент між відмовою від нейтралітету і початком розгляду їхніх заявок (втім, питання початку перемовин – тобто запрошення – зависає у повітрі, прив’язане до виконання внутрішьополітичних вимог).
Третє: у резолютивному документі саміту ми побачимо, яку дорожню карту до членства розробили, в такому разі, для України союзники і про які проміжкові гарантії йтиметься.
Як на мене, це майже максимум, що можна було витиснути із Вільнюського саміту. Ключовим для України буде ювілейний, Вашингтонський саміт у цьому році, до якого синхронізовані із ЄС вимоги союзників за бажання можна цілком виконати.