Українська письменниця, членкиня українського ПЕН Вікторія Амеліна загинула в наслідок поранення під час ракетного удару по піцерії у Краматорську. Усі, хто постійно працює на Сході знає це місце - будь-яка людна цивільна локація там є мішенню свинособак.

Колись Вікторія проводила літературний фестиваль у місті Нью Йорк. Напередодні загибелі на Книжковому арсеналі вона презентувала щоденник закатованoгo дитячого письменника Володимира Вакуленка, що написано у перші дні окупації в його рідній Капитолівці на Ізюмщини. Володимир писав його із розумінням, що його здадуть односельчани. Саме Вікторія знайшла той щоденник.

З передмови:

«Після українського контрнаступу на Харківщині, коли в Ізюмському лісі підіймають з могил тіла загuблих за час окупації, я в розпачі шукаю в землі щось інше — щоденник мого страченого колеги письменника Володимира Вакуленка.

За моєю спиною чекає, важко дихаючи, його розгублений батько. Він першим почав копати, але нічого не зміг знайти. А син же просив його, ховаючи щоденник у саду 23 березня 2022 року, під час російської окупації: “Коли наші прийдуть — віддаси”. Минуло пів року і я прийшла до Володимирової хати, але щоденник під вишнею — ніяк не знайдеться. … збувається мій найгірший страх: я всередині нового Розстрiлянoго Відродження.

Володимир Вакуленко. Фото з мережі Інтернет

Як у 1930-х, українських митців убивaють, рукописи зникають, пам'ять стирається. Здається, часи змішуються і застигають в очікуванні розв'язки: я шукаю у слобожанському чорноземі не лише нотатки одного з нас, а одразу всі загублені українські тексти: другу частину "Вальдшнепів" Хвильового, п'єси Куліша, останні поезії Стуса, щоденники часів Голодомору, українські стародруки, спалені в київській бібліотеці в 1964-му…

… Я випростовуюсь і повертаю батькові Володимира непотрібну лопату, намагаюся підібрати слова, щоб хоч якось його втішити. Але слів немає. Тож я опускаю очі і раптом — бачу щось у землі, нахиляюсь і витягаю тонкий згорток в поліетиленовому пакеті.

— Знайшла! — вигукую радісно, ніби дістала з землі не окупаційний щоденник, а справді — всю загублену українську літературу.

Прощаючись, я обіцяю батькові Володимира, що зроблю все, аби про його сина говорив світ».

Вікторія Амеліна. Фото з мережі Інтернет