Останню добу ходжу і думаю, що ви ж не знайомі з Максом, а вам треба познайомитись із Максом. І чи не був би проти сам Макс, інроверт без жодної сторінки в соцмережах?

Але сьогодні його фото на всіх новинних сайтах з підписом «герої не вмирають». Такого б він точно не зацінив. Тому я вас буду знайомити делікатно, бо Макс дуже делікатна людина.

Макс любить сидр, принаймні десять років тому любив. Ми пили його на Трояндовій у Чернівцях. Він - фантастичний сторітелер і ми постійно придумували абсурдистські історії, яким би позаздрив Беккет.

Макс носить трушну косуху. Макс любить говорити про роботу, бо він любить свою роботу. Він оператор, який подумки виставляє кадр, коли дивиться на щось красиве. І я завжди гнівалася, чому у нього так непропорційно багато таланту і мало амбіцій.

Макс - добрий друг. Він якось неочікувано поетично на все реагує, і неможливо позбутися відчуття, що поруч з ним інакше відчувається світ. Поговорити з ним кілька хвилин за відчуттями порівнюється до прочитання кількох сторінок «Ночі лагідної» Фіцджеральда. Зі мною тут погодилися б не всі, а лиш ті, хто його справді знав.

Макс добрий і лагідний, випромінює вайб тихої впевненості. Таке неможливо зімітувати. Я ще не розгадала, як це працює і чому поруч з ним завжди так безпечно.

Останню добу я прочитала багато теплих слів про Макса від людей, які його люблять. Коли військовий описує, як Макс, наче поранений Лев, до хрипоти і останнього подиху називає його з побратимом за іменами, аби проконтролювати, чи вони при свідомості, я згадую того Макса, якого знаю і люблю. Це дуже схоже на людину з фото.

Мені пощастило знати Макса і не пощастило втратити з ним спілкування задовго до новини з підписом «герої не вмирають». Але любов має багато видів і іноді це просто розуміння, що дорога людина десь є, десь сміється, десь любить і пʼє свій сидр з доброю книжкою. Я чула від спільних знайомих, яким класним батьком він став. Під час нашої (тепер вже точно) останньої бесіди, він порівнював батьківство із днем народження кожного дня. «Ти маєш дуже багато виснажливих організаційних обовʼязків та відповідальності, - казав він, - але зрештою це все одно супроводжується відчуттям свята». Він якось краще це формулював, але час - ворог достовірності.

Я ще у стані заперечення і поступово переходжу до гніву. Я хочу, щоб люди, яких я люблю, були найнуднішими особами у світі, старіли і не мали вражаючих історій для внуків. Щоб вони робили помилки, кохали, пили сидр і просто десь собі були на відстані регулярного маршруту Укрзалізниці. Щоб з ними можна було неочікувано зустрітись, побачити сивину і ту саму знайому іронічну напів посмішку. Щоб вони не перетворювались на Героїв. Бо герої мають властивість вмирати першими, що б там не писали під їхніми фото.

Усе, що ми можемо зробити - це знати їх в обличчя. І не забути.

Макса убили росіяни.

https://www.instagram.com/emmocean/