Одеський кінофестиваль 2023 у Чернівцях: війна, психодел чи хьюман-трафік?!
Автор : Ігор Кравців
Не зважаючи на скрутні воєнні часи, коли ворог намагається чинити геноцид не тільки соціальний, а й культурний, аналогічно як і на розмежуванні вогню, відбувається протидія ворогу і на культурному фронті.
З 19 по 26 серпня 2023 року в незвичній для себе локації, а саме в столиці Буковини, в Чернівцях, відбувся14-й Одеський міжнародний кінофестиваль.
Про враження від нього розповідають оглядачі CvNews Алла та Андрій Раднюки.
Не дивлячись на надокучливі регулярні повітряні тривоги та небезпеку ракетних атак, фестиваль радо прийняв гостей не лише з усієї України, але й відомих митців з-за кордону, які долучились до боротьби за його головні призи.
Звичайно, що до повномасштабного вторгнення ворога на територію України, цей найвідоміший східно-європейський кінофестиваль у себе вдома в Одесі повсякчас активно приваблював митців з усього світу також через приємне і дешеве море та надзвичайно смачну причорноморську кухню. Буковина так само давно має статус гастрономічної столиці, проте відсутність моря та запашної бессарабської кефалі таки далося взнаки на відвідуванні фестивалю чернівчанами. Якщо в мирні часи вже за 2-3 місяці до фестивалю акредитація навіть для європейських ЗМІ вже була неможливою через переповнений журналістський список, а фултайм-абонементи годі було дістати за подвійну ціну, то цьогоріч на заходах міжнародного івенту в Чернівцях майоріли лише поодинокі бейджі преси, а абсолютно вільні у доступі квитки глядач купував тільки виключно на перевірені кіношедеври.
Такими цього року стали: картина румунського режисера Себастьяна Михайлеску «Ссавці», ігровий фільм україно-ізраїльської копродукції "Валерія виходить заміж" та документальний фільм про евакуацію українців "Звідки куди". Режисери стрічок отримали головний приз фестивалю - статуетку золотого Дюка та грошову винагороду в еквіваленті 50 тисяч гривень.
Також слід відзначити, що буремного 2023 року, як це не дивно, на культурно-просвітницькій та мистецькій мапі України остаточно сформувався і самоствердився ще один новий важливий кінохаб європейського рівня в південно-західній частині нашої держави. Йдеться про КМЦ ім. Івана Миколайчука. Варто підкреслити злагоджену роботу керівництва центру в особі Тетяни Дяченко та продюсера і організатора фестивалю Олекси Гладушевського, які своїм дуетом створили за це літо кінофестивальну продюсерську команду з професійним стафом, адже, після вже другого національного кінофестивалю Миколайчук OPEN, вони змогли на досить професійному рівні у кооперації з гендиректоркою ОМКФ Анною Мачух добитись ще й повернення з еміграції в Україну Одеського кінофестивалю, який мав бути цього року виключно у Польщі.
Якщо коротко зануритись в огляд кіношедеврів-переможців, то можна зупинитись на наступному: румунська картина «Ссавці» - це витвір, який м’яко кажучи, важко однозначно назвати стрічкою для широкої і навіть для інтелектуальної аудиторії. Це швидше емоційна психоделічна картина на межі реального та нереального, що подано в напівдокументальному стилі. Є підозра, що саме цим режисерська група і вразила журі ОМКФ-2023, змігши передати шмат психоделічної емпірики героїв на межі духовного та антидуховного, культурного та брутального, справжнього та позареального.
Наступна стрічка від українських продюсерів - сім’ї Володимира та Анни Яценко «Валерія виходить заміж» стала до вподоби, а швидше й полюбилась значно ширшій аудиторії. Більше того, хочеться вірити, що цю картину ми зможемо побачити в українському прокаті. На представленні фільму була присутня харизматична акторка Дарія Творонович (роль Валерії), яка ще перед показом заінтригувала всіх цим кіновитвором. Щоб багато не спойлерити, «Валерія виходить заміж» піднімає важливу, світового значення, тонку тему «human traffic» (що в перекладі «торгівля людьми»). Родзинкою сюжету стала акторська битва 2 на 2: всього 4 головних актори - двоє жінок-українок та двоє чоловіків-ізраїльтян. Фільм підкуповує своєю трагікомічністю і дикою напруженістю, яка тримається більшою мірою на грі жіночих ролей. Фільм має не тільки повчальний, а й глибоко просвітницький зміст, де такий легкий і сьогодні популярний меседж, як вдалий шлюб з іноземцем за розрахунком може легко перетворитись на торгівлю почуттями. Фільм абсолютно заслужено визнаний переможцем, проте, як і в ситуації з нещодавною сенсацією - фільмом «Памфір», «На межі» (українсько-чеська копродукція) залишає трохи неприємний осад, що наше кіномистецтво в світі визнається однозначно і швидко тільки у випадку, якщо українці починають розповідати про себе правду: ми контрабандисти, корупціонери, зрадники чи наші жінки «продаються найкраще». На жаль, це беззаперечно, що на сьогодні не комедії, не історичні драми, а саме така «формула успіху» є запорукою визнання українського кіно закордонном.
Щодо документальної стрічки «Звідки куди», яка показує збірний образ українських переселенців: дітей, жінок, літніх людей та чоловіків. Після вторгнення росії вони були змушені покинути свій дім і їхати у невідоме майбутнє… І важко щось однозначно коментувати тому, що документальне кіно на 14 ОМКФ було представлено достатньо широко.
Звичайно, військова тематика та життя цивільних під час повномасштабного вторгнення, домінували на фестивалі. На рівні зі згаданим документальним переможцем хочеться обов’язково згадати короткометражки з циклу «Civil Pitch 2.0 Кіно, що наближає перемогу», серію короткометражок «Воїни», і документальний фільм «Без права на дубль».
Якщо ж дуже побіжно відзначити одну-дві картини, які не отримали лауреатства, то необхідно згадати головну роль за багато останніх років Богдана Бенюка в україно-італійській копродукції «Мій карпатський дідусь» достатньо згадуваного за останні роки українсько-грузинського режисера Заза Буадзе (фільми «Червоний», «Позивний Бандерас»). Ну, і звичайно, приватною сенсацією ОМКФ став історичний бойовик-екшн від легендарного Олеся Саніна «Довбуш».
Доля «Довбуша» може бути порівняна із багатостраждальною долею анімаційної картини «Мавка». Обидві стрічки дуже надовго застрягли в продакшні, на обидва фільми впливали історичні чинники (COVID, війна) і обидві картини зрештою вистрілили. А Одеському кінофестивалю вдалось заманити на прем’єру «Довбуша» саме до себе!
У підсумку можна зазначити, що оргкомітет і програмна дирекція фестивалю намагаються тримати тверду марку якості щодо відбору картин (недаремно всі світові кінофестивалі беруть до уваги, коли навпроти картини-учасника стоїть «тавро» переможця ОМКФ). Будемо щиро вірити, що ювілейний 15 ОМКФ відзначиться своїм червоним хідником вже біля входу в Одеський оперний театр.
Джерело: CvNews
У ВСП пояснили, кого стосуються зміни законодавства по СЗЧ 
