Їх ведуть через Товмачик такою курною колоною, ніби кожна людина в тій колоні – хребець. Вона вийде з колони і – хребет посиплеться. Але вона не вийде, людина та. За колоною, в якій числили «Шміль, Йошко, Етка, Лев» було все інакше.

Це чийсь брат, син, чоловік, тато. І їх ведуть. Цього разу самих чоловіків - а може то лиш так з дороги виглядає..

Ті, що ведуть, самі би раді братися до виконання якогось іншого наказу, лиш не цього…Ті, що ведуть, обтирають спітнілі чола, а спека поприліплювала їм сорочки до потилиць і сказала шукати кирницю…

.. Ніби видиво, насеред дороги вийшла жінка. Катерина її на ім’я. В неї кучеряве волосся вибилося з-під зеленавої фустини. В неї розшінкана пазуха і може головна принада спекотної днини – джбан холодного виноградного компоту. І миска запражених фасуль. Така дивна була Катерина з тим компотом та й з тими фасулями навперед розстрільної шеренги..

Але в тій шерензі є Лев, аптекар він, той Лев може єдина людина, яка так по-нормальному заговорила до неї, коли дитина дістала запалення легень, а вона не мала грошей ні на один з порошків. Тоді, в тому палісаднику коло аптеки, Катерина би розказала йому все і навіть більше. Але у них – віра різна. І в неї – дитина мала. І взагалі – куди їй до Лева. Так їй здавалося. В нього, знаєте, рудувате волосся і такі очі зеленаві – він на музиканта подібний, якби Катерині не сказали, що це пан аптекар.

І вона вийшла проти колони. Мусить зробитися тою простуватою бабою, яких так сторонилася у селі – яка і налиє,і нагодує,і до пазухи притисне…

А за той час, поки поціліянти думають, хочуть вони чи ні компоту, Катрина донька по одному євреєві з колони виманює і – в хаті під припічок. В них з мамою така піч, що там, жартують, військо може пересидіти…. «Головне Лев, ти його впізнаєш», -, наказувала мама, а дівчинка вишарпуючи кожного разу когось одного з колони, читала в чужих очах: «А я?»…

Потім вони, всі ці «підпільники з-під печі», всі вибралися на Хуст. І Катря тішилася тому дуже – бо живі, всі, а особливо…

- Мамо, а ви його любили? - Відважиться перепитати донька через роки…
І мама не наважиться відповісти…

Осінь просто, бачите. Вона по листочкові додає легкого лету. Свіжого легкого лету. В якому є надія практично на все.