Їх ведуть через Товмачик такою курною колоною, ніби кожна людина в тій колоні – хребець. Вона вийде з колони і – хребет посиплеться. Але вона не вийде, людина та. За колоною, в якій числили «Шміль, Йошко, Етка, Лев» було все інакше.
Це чийсь брат, син, чоловік, тато. І їх ведуть. Цього разу самих чоловіків – а може то лиш так з дороги виглядає..
Перегляньте також:
- У Чернівцях відтворили перше виконання «Червоної рути»
- У Чернівцях до кінця року планують капітально відремонтувати тротуари на майже десяти вулицях
Ті, що ведуть, самі би раді братися до виконання якогось іншого наказу, лиш не цього…Ті, що ведуть, обтирають спітнілі чола, а спека поприліплювала їм сорочки до потилиць і сказала шукати кирницю…
.. Ніби видиво, насеред дороги вийшла жінка. Катерина її на ім’я. В неї кучеряве волосся вибилося з-під зеленавої фустини. В неї розшінкана пазуха і може головна принада спекотної днини – джбан холодного виноградного компоту. І миска запражених фасуль. Така дивна була Катерина з тим компотом та й з тими фасулями навперед розстрільної шеренги..
Але в тій шерензі є Лев, аптекар він, той Лев може єдина людина, яка так по-нормальному заговорила до неї, коли дитина дістала запалення легень, а вона не мала грошей ні на один з порошків. Тоді, в тому палісаднику коло аптеки, Катерина би розказала йому все і навіть більше. Але у них – віра різна. І в неї – дитина мала. І взагалі – куди їй до Лева. Так їй здавалося. В нього, знаєте, рудувате волосся і такі очі зеленаві – він на музиканта подібний, якби Катерині не сказали, що це пан аптекар.
І вона вийшла проти колони. Мусить зробитися тою простуватою бабою, яких так сторонилася у селі – яка і налиє,і нагодує,і до пазухи притисне…
А за той час, поки поціліянти думають, хочуть вони чи ні компоту, Катрина донька по одному євреєві з колони виманює і – в хаті під припічок. В них з мамою така піч, що там, жартують, військо може пересидіти…. «Головне Лев, ти його впізнаєш», -, наказувала мама, а дівчинка вишарпуючи кожного разу когось одного з колони, читала в чужих очах: «А я?»…
Потім вони, всі ці «підпільники з-під печі», всі вибралися на Хуст. І Катря тішилася тому дуже – бо живі, всі, а особливо…
– Мамо, а ви його любили? – Відважиться перепитати донька через роки…
І мама не наважиться відповісти…
Осінь просто, бачите. Вона по листочкові додає легкого лету. Свіжого легкого лету. В якому є надія практично на все.
