5 кілометрів тягнув тіло сина з поля бою: спогади батька з Чернівців про загиблого поблизу Бахмута сина

16.10.2023 21:10   Джерело: CvNews
Опубліковано : Іванна Капустянська

У сім'ї Савіцьких з Чернівців троє чоловіків пішли в тероборону у перший день повномасштабного вторгнення.

Молодший син Богдан служив в одній роті разом з батьком: брали участь у контрнаступі на Харківщині та воювали поблизу Бахмута.

2 липня Богдан загинувповертаючись з бойових позицій. Його батько почув про це з повідомлення по рації. Разом з побратимами він допомагав виносити тіло сина – тягнули його майже п'ять кілометрів по замінованій території. Суспільне Чернівці ділиться спогадами батька про загиблого сина.

null

Пішов з синами на війну, щоб підтримувати їх

Обоє синів Володимира Савіцького були викладачами, а сам чоловік працював вахтером у гуртожитку медичного університету. Старший син Юрій записався у тероборону області ще до початку повномасштабного вторгнення, а 24 лютого до нього доєдналися батько та брат Богдан.

"До кінця літа ми були на Буковині, а перед початком наступу на Харківщині нас забрали у район Балаклії – там були наші перші бої. Ми мали захищати територію після штурму позицій російської армії", – розповідає Володимир.

Чоловік вирішив піти з синами на війну, щоб допомагати та підтримувати їх. Володимир з молодшим сином служили в одній роті, а Юрій був в іншому підрозділі. У червні Володимира та Богдана перевели на Бахмутський напрямок. Каже, за цей час сильно звик до перебування поруч з Богданом.

"Ми з ним не тільки в одній роті були, а фактично їли з однієї миски. Наші каремати завжди були поруч. З одного боку він дуже емоційна людина. Спочатку у нього нічого не виходило. На перших стрільбах на полігоні був дуже розчарований і казав, що я в окулярах стріляю краще за нього. За кілька занять він почав стріляти краще. Коли щось вдавалося, у нього крила виростали".

"У Бахмуті – зовсім інша війна"

На Бахмутському напрямку чоловіки утримували рубіж поблизу села Богданівка. У посадці за двісті метрів від їхніх позицій перебували російські військові. Завданням Савіцьких було стримування штурму ворога – робили це в умовах постійних обстрілів. Також бійцям було важко пересуватися між позиціями через замінування.

"У Бахмуті зовсім інша війна. Якщо на Харківщині обстріли тривали по три-чотири години, то під Бахмутом, як кажуть, цілодобово. До нас періодично засилали диверсійні групи. До позиції треба було йти майже 5 кілометрів по сильно замінованій території. Ми рухалися по одній стежці: коли починалися обстріли, то падали, потім підіймалися й рухалися далі", – розповідає чоловік.

У день загибелі молодшого сина Володимир був на чергуванні за майже 1,5 кілометра від позиції Богдана. Це сталося 2 липня. Каже, тоді чоловік впродовж всього дня переживав, бо українські військові почали штурм, а росіяни сильно обстрілювали позиції бійців.

"Переживав, щоб дійшли до позицій, бо там важкий шмат дороги: якщо сильний обстріл, то немає, де ховатися. Немає окопів, й ти маєш лягти на "чисту" землю. На цій дорозі Богдан отримав мінно-вибухову травму, яка несумісна з життям", – розповідає батько бійця.

Про те, що Богдан загинув, його батько почув по рації. У той час чергування Володимира завершувалося й він допомагав евакуювати тіло сина з поля бою.

"По рації я почув, що у нас "двохсотий", але спочатку не говорили хто. Вже потім сказали, що Джокер. Ці слова у мене досі в голові. Коли мене зняли з чергування, то ми з хлопцями виводили його. Тягнули Богдана просто по землі на спеціальних ношах майже 5 кілометрів, бо йти не можливо було".

Молилися перед кожним виходом на позиції

Володимир пам'ятає останню розмову з сином. Каже, того дня Богдан був сумним. Він забрав з пошти бронежилет, який давно хотів отримати, однак під час примірки не відчував тієї очікуваної радості.

"Я допомагав йому підтягувати лямки. Пам'ятаю, як він зрадів, що є такий бронік, але у день, коли його приміряв, був сумний. Богдан найбільше тусувався зі своїм товаришем Дмитром. Є звичай – перед кожним виходом на бойові позиції у Бахмуті збиратися та молитися. Дмитро розповів, що у день загибелі вони з Богданом тричі молилися. Він відчував, що з ним щось буде".

Торік у квітні Богдан розписався зі своєю дівчиною. Після закінчення війни пара планувала обвінчатись й запросити на своє весілля увесь взвод та побратимів.

null

27-річного бійця поховали 6 липня у Чернівцях. Опісля його батько та старший брат звільнилися з війська. Юрій повернувся викладати у коледжі, а Володимир доглядає важкохвору дружину.

"Він формувався як вчитель, а не воїн. Але так склалася доля, що ми мусимо бути воїнами. Коли ми були на Харківщині, чому думали, що повернемося додому разом та з перемогою", — каже батько.

null
 
 
Джерело: "Суспільне"
 
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: CvNews