Охоронець відмовився пускати їх разом із мальтіпу. Діти не хотіли залишати песика на вулиці. Коли 11-річна Саша та 12-річний Богдан побігли шукати інше сховище, над ними ППО збила ракету Кинджал. Вони зателефонували мамі. За її словами, директор школи запевнив, що охоронець «не міг діяти інакше, адже в інших школярів могла бути алергія на собак».

Ось, як вона розповіла про це Суспільному:

«Донька дзвонить та плаче, бо собаку не могли залишити на вулиці. В нас собака маленька, ніколи не лишалася сама. Для неї це теж був би стрес».

Коли діти підходили до іншого сховища, пролунав вибух. Дівчинка розповідає, що було дуже гучно. Вони вдвох з подругою присіли та почали затуляти голову руками.

Родина має статус сім’ї загиблого захисника. Матір каже, що її чоловік-військовий захищав, зокрема і людей, які відмовилися пустити підлітків у сховище.

Знаєте, часи балістики і шахедів підсвічують як найкраще в нас, так і найгірше. З одного боку - здатність до єднання, безпрецедентна підтримка армії та героїзм звичайних людей. З іншого - вилазять такі «охоронці», найбільші начальники, які відправлять зимової ночі дітей з дрібним песиком під ракети. Бо нашо тому охоронцеві влада і буква інструкції, якшо її не застосуєш тут і зараз до малявок, які з мальтіпушкою ховаються від обстрілу.

Я згадала момент, коли вирішила, що хочу собаку. Це було в найперші дні вторгнення, коли я знімала репортаж у підземці, де кияни цілодобово ховалися від обстрілів. Там були люди, собаки, коти, папуги. Хто тільки не був. Я брала інтервʼю у дівчинки з великою хаскі і питала про її новий підземний побут. І вона була спокійна-спокійна, обіймала собаку і всміхалася. Я ніколи не забуду ту дзвінку любов і тихий спокій. З її собакою безпосередньо не контактували інші люди, ніхто не скаржився, нікого не виганяли.

А якби там був схиблений охоронець, вона б пішла з собакою під обстріли. І так зробили б більшість з нас.

https://www.instagram.com/emmocean/