21-річний Володимир Івасюк отримав надзвичайну славу, коли його “Червона рута” вперше прозвучала у всесоюзному телеефірі. Текст цієї пісні Івасюк подарував однокурсниці. Тоді Володимир був студентом-медиком та керував оркестровою групою у студентському ансамблі.
Тепер Володимира Івасюка знають як автора сотень пісень та основоположника української естради. Як це вдалося хлопцеві, який народився у невеликому місті Кіцмань на Буковині? До Дня народження композитора Суспільне Чернівці розповідає, яким був Володимир Івасюк до популярності, що його оточувало та що на нього впливало.
Перегляньте також:
- У Центральній клінічній лікарні в Чернівцях планують капремонт приймального блоку та кімнати для виписки новонароджених
- Росія могла вдарити по Чернівцях ракетою Х-101 із касетною бойовою частиною
Вчительський син
Обоє батьків Володимира Івасюка були вчителями — викладали у Кіцманській школі. Матір Софія була родом із Херсонщини, а батько Михайло — місцевий.
Михайло Івасюк хоч і виріс у час, коли Буковина була під владою Румунії, але усвідомлював себе українцем. Ще його батько був членом місцевої Просвіти, був знайомий з Іваном Франком — був на його зустрічі у Чернівцях. У 1946 році Михайло Івасюк повернувся додому із таборів ГУЛАГу. Він одружився із Софією, коли йому було 30 років, а їй — 25. 4 березня 1949 року в подружжя народився син Володимир.
“Мама слідкувала, щоб гарно Володя вчився, щоб він опановував всі предмети і був добрим учительським сином. А учительський син це є добра поведінка, добре навчання, серйозність”, — розповідає молодша сестра Володимира Івасюка Оксана.
Також у вихованні Володимира брала участь няня — Магдалена Колотилюк. Вона була місцевою селянкою, добре знала народні пісні та казки — це передала і Володимиру.
Вивчив ноти до того, як навчився писати
Батько Володимира помітив його інтерес до музики. Ще з раннього дитинства він займався розвитком музичного таланту сина. Михайло Івасюк запропонував місцевій владі створити у Кіцмані музичну школу. Там Володимир вчився грати на скрипці.
Перший час батько відвідував разом із п’ятирічним Володею уроки, щоб записувати ноти, бо хлопчик ще не вмів писати.
У старших класах Володимир створив вокально-інструментальний ансамбль “Буковинка”, там зокрема виступала його молодша сестра Галина.
“Виходило у них класно, бо вони, проїздивши по будинках культури нашого району і області, зарекомендували себе. Їх вирішили відправити показати себе в Києві”, — розповідає однокласник Володимира Юрій.
Серед пісень, з яким виступав ансамбль, є й естрадні пісні Володимира Івасюка. Тоді композитор надихався народною творчістю — записував народні пісні від колгоспників, родичів та друзів.
І “Запорізький марш” і The Beatles
Батько намагався прищепити Володимиру любов до італійської музики — вона часто лунала у будинку Івасюків. Із класики Володимир любив музику Шопена, Леонтовича, Стеценка.
“Володя любив, як і тато, “Запорізький марш”. І пізніше, коли в нас на магнітофоні був запис, то періодично слухали”, — згадує Оксана Івасюк.
У часи юності Володимира по радіо звучала переважно лірика — “Київський вальс”, “Пісня про рушник”, відомим був Дмитро Гнатюк. Водночас серед молоді стала популярною західна музика, її намагалися вловити через заборонені радіохвилі.
“Твіст, бугі-вугі — це було буржуазне. За це навіть могли вигнати з комсомолу, або розжалувати, догану винести. Взагалі вважалось, що закордонна музика, особливо естрадна, — це ідеологічний прояв нашого противника, який нас намагався звести з істинного шляху будівників комунізму. Тому було досить ризиковано таку музику слухати, а тим більше — під неї танцювати”, — згадує однокласник Володимира Юрій.
Попри це музика гуртів ABBA та The Beatles лунала всюди, розповідає Юрій. Володимир Івасюк також слухав західну музику, мав навіть оригінальну платівку з піснями Бітлз — її з Канади привіз брат Михайла Івасюка.
Замість інституту працює на заводі
У 1966 році Михайлові Івасюку запропонували викладати на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. Тоді Володимир готується до іспитів у школі, часто відвідує батька в Чернівцях, планує вступати до медінституту. Але з першого разу йому це не вдається через “політичний інцидент”. Володимир відпочивав з друзями у парку, хтось із хлопців виліз на п’єдестал із бюстом Леніна — гіпсове погруддя впало і розбилося. Усі хлопці відсиділи по 15 днів у КПЗ — у той час так карали за кожне порушення.
Через це Володимиру занизили оцінки в атестаті, а його батька Михайла вимагали звільнити з університету. Хоч Володимир успішно склав вступні іспити до медінституту, у той рік студентом так і не став.
Натомість Володимир влаштувався працювати на завод “Легмаш” штампувальником фурнітурного цеху. Працювати там Володимиру важко — у цеху весь час чути гуркіт. Але невдовзі знайомий допоміг Володимиру перевестися на іншу посаду, а ще запропонував стати диригентом заводського хору. Юнак підбирає пісні та керує хористами-робітниками.
За рік Володимиру вже вдалося вступити до медінституту, тому він залишив роботу на заводі.
Пісня у подарунок однокурсниці
Фото з мережі Інтернет
“Мусі від Володі” — так підписав текст “Червоної рути” Володимир Івасюк. Зробив це на лекції по дерматології у медичному інституті. Мусею Івасюк називав свою однокурсницю Марію Соколовську. Вони познайомилися на посвяті у студенти, Володимир запропонував Марічці грати в інститутському ансамблі, бо керував оркестровою групою.
Студенти вдень вивчали медицину, а вечорами збиралися на репетиції. Ансамбль пісні і танцю виступав на міських концертах і демонстраціях.
“Володя для мене був Володя. До мене він ставився якнайкраще, з найкращими почуттями. Всі знали на курсі, що Володя закоханий в мене. Мені це подобалось. Бо я була молода. Мені подобалось, що такі почуття він проявляє до мене. Не освідчувався мені, як-от зараз освідчуються. У всіх його дотиках руки, зустрічах, чеканнях це відчувалось. Я тепер з глибини років можу сказати, що це були юнацькі щирі почуття, найкращі, найсвітліші, найдобріші”, — згадувала Марія Марчук (Соколовська).
У березні 1970-го року Івасюк подарував одногрупниці текст “Червоної рути”, сказавши: “Щоб ти мала від мене пам’ятку”. Восени ця пісня вже лунала у телеефірі, що принесло Івасюку визнання.
“За ним натовпи бігали, ходили дівчата. А я була гонорова, я була галичанка. Мені то не подобалося. Я думала, що я буду робити з цим. Я щось подумала… . Для нього на першому місці була музика. Це характер Володимира Івасюка”, — розповідала Марія Марчук (Соколовська).
Невдовзі Марія Соколовська вийшла заміж за викладача. Володимир надіслав їй вітальну листівку зі Львова. Марія згадувала, що Володимир часто їй снився, свого старшого сина вона назвала у його честь. Марія Марчук померла у віці 74 років 25 грудня 2024 року.
Популярність після телеефіру
У талант Володимира Івасюка вірили люди з його оточення, зокрема журналісти, як-от Василь Селезінка та звукорежисер Василь Стріхович із Чернівецького телебачення.
Тут на студії зробили перший запис “Червоної рути” і “Водограю”. Фонограму записали заздалегідь, а потім із Театральної площі відбулася пряма трансляція у програмі “Камертон доброго настрою”.
Пізніше Володимир Івасюк часто записував свої пісні у студії місцевого телебачення. Радився із звукорежисером Стріховичем, а пізніше із Левком Дутківським. Він був керівником “Смерічки”. У виконанні цього ансамблю пісні Івасюка стануть популярними, як і Смерічка стане популярною завдяки пісням композитора.
У 1971 році українська “Червона рута” здобула перемогу на всесоюзному конкурсі “Песня года” у Москві.
“Якщо говорити про популярність “Червоної рути” — це надзвичайна популярність для юнака у 21 рік. І з цією популярністю можна було робити, що завгодно. І він її використав в тому, що він виокремив свій шлях як композитор”, — розповідає Оксана Івасюк.
