Одне з найцікавіших свят, яке залишили нам пращури — Івана Купала. Язичницьке й магічне, із плином часу воно змінило свій сенс і стало відзначенням Різдва Івана Хрестителя, при цьому зберігаючи очищаючий обряд занурення в воду.
Суспільне Культура розповідає, як трансформувалися змісти цього дня до наших часів, а також хто такий Купайло, для чого палити багаття і як ворожити з вінками на воді.
Історія свята
За григоріанським календарем свято Івана Купала відзначали у ніч з 6 на 7 липня. До запровадження григоріанського календаря, святкування Івана Купала була пов’язане з днем літнього сонцестояння, яке припадає на 21 червня (або на 20 червня у високосний рік). Відзначали ж (і тепер також відзначають) Івана Купала у ніч із 23 на 24 червня. Коріння свята язичницьке, але коли святковий день змістився на понад два тижні, він збігся з християнським Різдвом Іоанна Хрестителя й набув нового сенсу. Також змінилася назва — з “Купала”, свято перетрворилося на “Івана Купала”.
Незрозуміло, чи існував Купало чи Купайло в уяві давніх слов’ян як божество чи міфологічний персонаж до виникнення свята, чи з’явився, як його наслідок — дослідники вважають, що назва дня могла виникнути від кореня “куп”, що створює ряд слів, які позначають об’єднання людей: “вкупі”, “купно”. Ще один варіант — походження від слова “купатися”: занурення у водойми відіграє у святі велику роль, адже очищення за допомогою вогню та води — це давня форма магічних дій.
До свята чи після, але образ Купайла виник — і став покровителем кохання, шлюбу, продовження роду, богом літнього сонця.
Традиції
Купала святкували з різними відмінностями на території всієї України. Святкування сонцестояння чи літнього свята кохання існують у багатьох народів: Midsommar (середина літа) — у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) — у французів, Flakagajt (День полум’я) — в албанців, Sobotka — у поляків, Kresu den (Вогняний день) — у словенців, Яновден — у болгар, Івана Купала — у східних слов’ян.
Щодо традицій — в Україні перед святом Купала збирали трави, вірячи в їхню чудодійну силу, часто зберігали їх цілий рік для лікування. Саме святкування відбувалося на берегах річок — там ставили прикрашене купальське дерево, навколо якого водили танки й співали пісні, топили у воді або спалювали опудало Купайла чи Марени. Марена у слов’ян — зимове божество, що морить землю холодом, а людину — хворобами та голодом. У деяких регіонах її також вважали старшою русалкою.
Обов’язково ворожили, адже купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні — жертовними і водночас очищувальними. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. На святкування запрошували музик, які грали на скрипці, цимбалах, сопілці чи в ансамблі.
Після християнізації сакральні сенси свята поступово заміщалися побутово-ігровою тематикою, також за радянських часів частина звичаїв відмерла. Зараз свято Купала із центрального язичницького дійства, пов’язаного з культом богів, перетворилося на молодіжну розвагу.
Вогнище
Обов’язковий атрибут Купала — велике вогнище, через яке стрибають поодинці або парами. Окрім забави й спортивної сторони (кожен намагався стрибнути через багаття якнайвище та якнайдалі) це було магічним ритуалом і означало очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути багаття, не роз’єднавши рук, їхня любов триватиме все життя.
Вогонь відлякував злих духів, які в дні Купала за повір’ями виходили з потойбічного світу в світ живих. Також існувало повір’я, що якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, вона відьма.
Вінки
Після втоплення чи спалення опудала Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити на кохання. Вони плетуть вінки з польових квітів, інколи лаштують до них запалені свічки й із заходом сонця починають пускати їх по воді. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають.
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить гарно, дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега — дівчина піде заміж саме туди. Також, якщо вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін, а якщо його прибило до берега — буде біда.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат, але не будь-які, а саме коханої. Пари могли заздалегідь домовлятися про те, яким буде вінок — дівчина додавала характерну квітку чи особливу свічку. Усе це тому, що якщо хлопцю вдавалося зловити потрібний вінок, діставшись до нього вплав чи на човні, — це вважалося доброю прикметою для їхньої подальшої долі.
Згодом вінки могли розвішувати вдома чи на деревах, як обереги, у деяких регіонах їх закидали на стріху хати або святити в церкві (у християнські часи).
Папороть
Одне з найромантичніших повір’їв Купала — про міфічний цвіт папороті, який нібито з’являється в купальську ніч. За переказами, він квітне лише одну мить у найкоротшу ніч у році. Важається, квітку може знайти лише молодий хлопець, часто неодружений або єдиний син в родині. Через те, що її охороняє нечиста сила, квітку здобути так важко. Але якщо вдасться — щасливчик отримає дар бачити майбутнє, здібність розуміти мову звірів і птахів, зцілювати хворих, та знаходити заховані в землю скарби.
Чи є в основі цієї легенди реальна квітка, встановити важко, адже назва “папороть” у фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Але вірогідно, що повір’я про цвіт папороті могло виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (чистоуст королівський), адже їхнє спороносне листя справді нагадує квітку.
Боротьба церкви зі святом
Після приходу християнства церква почала боротися з язичницькими традиціями й не підтримувала народних гулянь, інколи карала учасників. Православна церква України й протестанти і зараз переважно не підтримують традиційних святкувань Купала, визнаючи лише назву “Різдво Івана Предтечі” (православна), а от деякі парафії Української греко-католицької церкви в останні роки підтримують народні традиції.
Загалом обрядова частина Купала трансформувалася і нині занурення в воду приурочили до дня Іоанна Хрестителя, який, згідно з Євангелієм, похрестив людей у Йордані. Відтоді цей символ для вірян набув нового значення: як тіло омивається водою, так душа очищається Богом.
Так свято Купала перетворилося на день Івана Купала.
