Астрономічно літнє сонцестояння у 2025 році припадає на 21 червня. Це означає, що Сонце перебуває під таким кутом до Землі, що в північній півкулі планети світловий день має найбільшу за весь рік тривалість, а ніч — найменшу.
За даними українського Гідрометеоцентру, в Києві цього дня сонце встане о 4:46 і зайде о 21:13. Тривалість дня сягатиме 16 годин і 27 хвилин, а тривалість ночі з 21 червня на 22 червня — лише 7 годин 33 хвилини.
Окрім літнього сонцестояння є зимове сонцестояння, коли день є найкоротшим. А також осіннє та весняне рівнодення.
Солярний культ у слов’ян: походження
Культ Сонця у слов’ян з’явився з праіндоєвропейської релігії. У ній чільне місце поклоніння займав Dyēus, або ж бог денного неба, вважали, що Сонце було його оком.
Кілька тисяч років по тому в слов’ян солярний культ зайняв важливе місце. В їхньому пантеоні Сонце кожної пори року мало своє міфологічне втілення:
Хорс — зимове Сонце;
Ярило — весняне Сонце;
Дажбог — літнє Сонце;
Сварог — осіннє Сонце.
Перехід від весняного Сонця — Ярила — до літнього — Дажбога — відбувався з ритуальними святкуваннями Купала.
Як літнє сонцестояння пов’язане зі святом Купала
Українці пов’язували святкування Купала з днем літнього сонцестояння, про це пише український етнограф Олекса Воропай у книзі “Звичаї українського народу”.
“Івана Купала — це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва святого пророка Предтечі й хрестителя господнього Івана, 24 червня за старим календарем, або 7 липня — за новим”.
Таке ж пояснення свята Купала надає професор Сорбонни Хведір Вовк у праці “Студії з української етнографії та антропології”: “Поворіт сонця на зиму святкують уночі напередодні свята народження Івана Хрестителя, або, по-народному, Івана Купала (24 червня)”.
Проте Сонце, навколо якого і крутиться святкування Купала, не має фіксованого дня літнього сонцестояння.
У 2024-му високосному році дата сонцестояння була 20 червня. В інші роки це 21 червня. В юліанському календарі за 128 років набігає додатковий один день. В григоріанському і новоюліанському, на який перейшли українські церкви східного обряду, за цей час набігає одна десята дня. Тож навіть якщо святкувати Купала не 7 липня (на Івана), а 24 червня, межовість переходу від Сонця, що росте, до Сонця, що спадає, запізнюється на 2–3 календарні дні.
Чи мало б свято сонцевороту відзначатися, коли відбувається астрономічне сонцестояння? Врешті-решт, в українських традиціях Купала стало пов’язуватися з християнським святом Різдва Івана Предтечі. Автентичність і сенси свята сонцевороту не збереглися в початковому замислі, коли ритуали Купала мають чітку прив’язку до найкоротшої ночі в році.
Традиції в день літнього сонцестояння та свята Купала
Автентичність обрядів, як писав Хведір Вовк у “Студіях з української етнографії та антропології”, на початку XX століття уже була втрачена.
“Од старовинних купальських «игрищ» зосталося вже мало чого, і сучасні купальські обряди зводяться до того, що в цей день зрання дівчата ідуть в ліс чи в поле збирати квіти й трави, в’ють з них вінки та, вибравши одну гарну дівчину, ведуть її в ліс і садовлять у яму, повну вінків”.
Цю дівчину називали Купайлом: вона роздає вінки дівчатам, які танцюють навколо неї. На цих же вінках дівчата ворожать, пускаючи їх зі свічками по воді. Якщо якась свічка гасне раніше, ніж інші, вона віщує тій дівчині, яка пустила вінок, нещастя в шлюбі.
В деяких українських місцевостях також створювали солом’яну ляльку Марени, стрибали, танцювали і співали ритуальних пісень. Зазвичай Марену потім спалювали.
Про обряд святкування Івана Купала в Куп’янському (сучасний Куп’янськ) пише Воропай у “Звичаях українського народу”. Обряд особливий тим, що з сіна створюють опудала не тільки Марени, а також і Купала. Дівчата кидають Купала і Марену в річку та починають купатися, співаючи:
Утонула Мареночка, утонула,
Тільки її кісочка зринула.
Пішла Маренка топитися,
А за нею дружки подивитися.
Не топися, Мареночко, не топися,
Оглянися та на своє дитятко подивися!
Стрибки через багаття мали в деяких регіонах також весільну функцію: парубки стрибали через вогонь разом з дівчатами попід руку, щоб їхні стосунки ставали міцними.
Ще одним магічним атрибутом Купала є цвіт папороті та її пошуки парубками. Хоча папороть насправді не має цвіту, люди вірили, що ця рослина розквітає в найкоротшу ніч року. За віруваннями цвіт папороті охороняє нечиста сила, яка не бажає, щоб люди знайшли й забрали його.
За міфологічними уявленнями цвіт папороті дає парубку таємні знання та навіть допомагає знайти приховані скарби. Окрім папороті, наші предки вірили, що трави, які збирають на Купала, мають особливу силу. Тому знахарі збирали річні запаси цілющих трав у цей день.
Воропай про папороть пише так:
“Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби, й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби і здобувати їх”.
Також наводить один зі способів, як обійти нечисту силу, що охороняє папороть:
“Помітивши заздалегідь кущ папороті, звичайно, десь у лісі, відважний чоловік, як розповідає переказ, ввечері напередодні дня Івана Купала повинен піти до того куща, розістлати скатерку, на якій святили паски на Великдень, свяченим ножем накреслити коло, окропити кущ свяченою водою і починати молитву. Як уже стемніє, то чорт пробує різні засоби, щоб налякати чоловіка: стріляє, кидає каміння, шпурляє паліччям… Радять не боятися чорта, бо ж він має силу тільки до кола, що окреслене свяченим ножем, а в колі — ні, і чоловік там може сидіти безпечно. О 12-й годині вночі папороть ніби розцвітає і блискуча квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатерку, яку треба швиденько звинути і заховати за пазуху”.
