У ніч з 4 на 5 вересня 1943 року у Кремлі відбулася зустріч, яка змінила історію не лише Російської православної церкви, а й України. Саме тоді Йосип Сталін вирішив відродити РПЦ — але не як незалежну духовну силу, а як інструмент контролю та підкорення народів, зокрема українського.
Передумови: знищення церкви та віри
До цієї ночі радянська влада понад два десятиліття безжально нищила православ’я. Храми закривали, святині руйнували, священнослужителів масово арештовували й відправляли до таборів, багато хто був розстріляний. Українські церкви — православні та греко-католицькі — зазнавали особливо жорстоких утисків, адже вони були носіями не лише віри, а й національної ідентичності.
Перегляньте також:
- Держслужба з етнополітики визнала зв’язки Київської митрополії УПЦ із Російською православною церквою
- Глава УПЦ МП Онуфрій нагородив проросійського експрезидента Молдови Додона орденом «Святого великого рівноапостольного князя Володимира» I ступеня
У 1925 році після смерті патріарха Тихона патріарший престол залишався порожнім. Здавалося, що Російська православна церква, як інституція, повністю зникне. Та в ході Другої світової війни Кремль раптово змінив курс.
Чому Сталін відродив РПЦ
У вересні 1943 року Червона армія здобувала стратегічні перемоги, але війна вимагала мобілізації всіх ресурсів, у тому числі духовних. Сталін зрозумів, що релігія може стати ефективним інструментом пропаганди.
Відроджена церква повинна була:
- піднімати моральний дух населення та солдатів,
- об’єднувати суспільство навколо влади,
- показати західним союзникам, що СРСР нібито поважає свободу віросповідання.
Це було прагматичне рішення — не про свободу, а про контроль.
Нічна зустріч у Кремлі
У ніч з 4 на 5 вересня 1943 року Сталін зустрівся з трьома митрополитами: Сергієм (Страгородським), Алексієм (Симанським) та Миколаєм (Ярушевичем). На зустрічі були також В’ячеслав Молотов та представник НКГБ Георгій Карпов.
Сталін вислухав пропозиції митрополитів про проведення Собору та відновлення патріаршества. Він погодився, але на умовах повного підпорядкування державі. Вже тієї ночі було ухвалено рішення створити Раду у справах Російської православної церкви — орган, який мав контролювати всі дії духовенства. По суті, це була структура НКВС, замаскована під державний комітет.
Стрімке відродження під контролем
Всього через три дні, 8 вересня, у Москві відбувся Архиєрейський Собор. На ньому митрополита Сергія обрали Патріархом Московським і всієї Русі. 12 вересня у Богоявленському соборі в Елохові відбулася його інтронізація.
Це стало символом того, що РПЦ знову отримала офіційний статус, але насправді відтоді вона виконувала роль ідеологічного відділу партії, працюючи на зміцнення радянської влади.
Особливо важливим напрямком її діяльності стала Україна. РПЦ розпочала системне витіснення українських церковних традицій, боротьбу з автокефальним рухом та ліквідацію Української греко-католицької церкви. Саме за участі Московського патріархату у 1946 році було проведено так званий «Львівський собор», на якому силоміць «приєднали» греко-католиків до РПЦ.
Від радянського інструменту до сучасного ворога
Відроджена Сталіним структура не зникла з розпадом СРСР. Навпаки, вона зберегла імперську суть. Московський патріархат став важливим елементом політичного впливу Росії на сусідні держави, зокрема на Україну.
В Україні довгі роки діяла Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) — філія РПЦ, яка формально мала певну автономію, але фактично підпорядковувалася Москві. Її очільник — митрополит Онуфрій — завжди залишався вірним Московському патріархові Кирилу.
Під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ця залежність проявилася особливо яскраво. Патріарх Кирил відкрито благословив війну проти України, назвавши її «священною боротьбою», фактично ставши духовним рупором кремлівської агресії.
Митрополит Онуфрій та більшість єпископів УПЦ МП у відповідь зайняли двозначну позицію — засуджуючи війну на словах, але уникаючи прямої критики Кирила та Москви. У багатьох парафіях виявлено священників, які співпрацювали з окупантами, передавали інформацію та навіть агітували за «русский мир».
Події тієї вересневої ночі 1943 року й сьогодні мають прямі наслідки для України. Сталін створив структуру, яка стала ідеологічною зброєю, а сучасні керівники — Кирил і Онуфрій — продовжують цю лінію.
Російська православна церква та її українська філія часто поширюють пропаганду про «єдність з Росією», намагаються підривати національну ідентичність українців і виправдовують агресію та війни Москви.
Саме тому все більше громад по всій Україні виходять з-під влади Московського патріархату та приєднуються до Православної церкви України (ПЦУ). Це не лише релігійний, а й національний визвольний рух.Сталін у вересні 1943 року не просто «відродив» церкву — він створив керований Кремлем інструмент впливу, який використовувався для знищення української духовності та державності.
Патріарх Кирил і митрополит Онуфрій лише продовжили справу, розпочату тієї ночі. Сьогодні Московський патріархат в Україні — не релігійна організація у класичному розумінні, а ворожа структура, яка працює в інтересах країни-агресора. І допоки вона існуватиме, Україна залишатиметься під загрозою не лише на фронті, а й у духовному просторі.
