Уночі 22 травня прихильники Української православної церкви московського патріархату взяли штурмом храм. У ньому напередодні всередині зачинилися прихильники Православної церкви України, які переконували, що майнові права на церкву тепер у них. Пан Микола, парафіянин ПЦУ, який теж перебував усередині, отримав ломом у перенісся від парафіянина УПЦ (МП).
«Якби ви виділи той жах. Як ми стоїмо в церкві у темряві, а до нас крізь двері пробиваються сокири. Як священники зсередини тримали двері руками, а сокири — їм межи руки. Мені двометровий лом прилетів і відключив мене повністю», — розповідає чоловік.
Тієї ночі прихильники УПЦ (МП) фізично храм собі повернули й тепер проводять там цілодобове чергування та щоденне молитовне стояння. Але в ПЦУ здаватися не збираються.
Перегляньте також:
- На Буковниі у церкві загорілася мікрохвильова піч
- Чому на Буковині залишається найбільше храмів УПЦ МП серед західних областей
Hromadske відвідали Усть-Путилу та розбиралися в конфлікті.
Проголосувати за перехід — не означає автоматично зайти до храму
У Чернівецькій області кількість релігійних громад Української православної церкви (МП) наразі перевищує кількість парафій Православної церкви України, створеної в грудні 2018 року після отримання Томоса про автокефалію. УПЦ (МП) наразі має неповні чотири сотні приходів, а ПЦУ — менш як триста.
Але з початку 2025 року процес переходів парафій з УПЦ (МП) до ПЦУ пожвавився. За підрахунками священника ПЦУ Романа Грищука, із січня до кінця травня голосування за перехід у ПЦУ відбулось у 37 релігійних громадах (для порівняння: у 2024 році відбулося 7 переходів, а у 2023-му — 12).
Проте такі голосування — це лише частина процесу. Найважче — фізично зайти до храму. Для розуміння: з усіх 37 громад на Буковині, де цього року відбулися голосування, лише один настоятель парафії УПЦ (МП) погодився перейти на бік ПЦУ. Решта — до останнього боронять храм від, на їхню думку, «рейдерів», «бойовиків» і «розкольників».
До прикладу, у селі Підзахаричі парафіяни УПЦ (МП) навіть звернулися до американського уряду, щоб там втрутилися в ситуацію з нібито «фальшивими зборами» прихильників ПЦУ, де ті проголосували за вихід сільської парафії з УПЦ (МП).
Тож новоутворені парафії ПЦУ спочатку оформлюють документи на храм у державних органах, а вже тоді з ними пробують зайти фізично до храму.
На Буковині неодноразово такі спроби завершувалися сутичками.
Одне з найзапекліших протистоянь за церкву відбулось у квітні в селі Верхні Станівці, де прихильники ПЦУ вже з документами на власність кілька разів протягом тижня намагалися зайти до храму. Парафіяни УПЦ (МП) захищали церкву битами, сльозогінним газом і палками, штовхаючи зокрема священників ПЦУ, які приїхали з області на підмогу.
Врешті через кілька днів представники ПЦУ з допомогою нарядів поліції таки остаточно зайшли до храму, а їхні опоненти вимушені були шукати нове місце для молитви. Тепер вони проводять богослужіння в приміщенні сільського ресторану.
В Усть-Путилі ситуація схожа. Проте після першої спроби зайти до храму наприкінці травня на повторну тут поки що не наважуються. Адже навіть попри присутність поліції на місці, фізичного протистояння уникнути не вдалося. Представники УПЦ (МП) дуже оперативно скликають підмогу з парафіян із сусідніх сіл, як це сталося навіть після приїзду сюди кореспондентів hromadske, коли за лічені хвилини звідусіль почали приходити та з’їжджатися люди на подвір’я храму. Браму церкви від нас зачинили на замок, паралельно перегородивши вʼїзд автомобілями.
«Не буду вас причащати, поки ви не покаєтесь»
Дерев’яна церква Преподобної Параскеви в Усть-Путилі є пам’яткою архітектури національного значення. Її збудували 1881 року, коли Буковина була частиною Австро-Угорської імперії. Потім тут панувала румунська влада, а в 1940-х — прийшла радянська. Храм у селі не закрили, але підпорядкували російській православній церкві, структурним підрозділом якої в 1990-х роках стала УПЦ (МП).
У підпорядкуванні УПЦ (МП) храм залишався до останнього, оскільки місцевий священник Дмитро Сімчук та частина парафіян не визнали канонічності створеної у 2018 році ПЦУ.
Міжконфесійний розкол у селі стався 2022 року після початку повномасштабної війни. Коли частина вірян категорично була не згодна далі відвідувати церкву, де служби проводять зросійщеною старослов’янською мовою, і створила свою автономну релігійну громаду ПЦУ.
«Свідомі люди розуміють, що робиться в Україні, з ким ведеться війна та як на це впливає церква. Так, вони відкрито не агітують за москву, але водночас вони не кажуть правди, що вони таки юридично й канонічно пов’язані з москвою», — пояснює hromadske свою позицію житель Усть-Путили Микола Савчук.
Свої богослужіння прихильники ПЦУ проводили на цвинтарі біля каплички, яку було збудовано 10 років тому. Цієї зими поряд установили намет, щоб не замерзнути під час літургій.
«Коли три роки тому ми відкривали тут капличку, до нас прийшла жінка, яка ще ходила до УПЦ (МП). І потім на сповіді священник їй сказав: “Через те що ви ходили до розкольників, я не буду вас причащати, поки ви не покаєтесь”. Тобто тут, в українському селі, священник вважає, що українці, які хочуть молитися українською мовою, — це розкольники», — обурюється Савчук.
Він каже, що односельці ще сподівалися на ухвалений у серпні 2024 року закон про заборону релігійних організацій, пов’язаних із росією. Мовляв, той простимулював би парафію Параскеви таки перейти до ПЦУ.
Зрозумівши, що ніяких змін не відбувається, врешті на початку лютого 2025 року частина усть-путилівців провела в центрі села збори. Сто два голоси вони нарахували за вихід місцевої парафії з УПЦ (МП). Варто зауважити, що в селі мешкають разом із дітьми до 600 мешканців, а опоненти в цьому голосуванні участі не брали. Вони зібралися поруч, перекрикуючи зібрання.
За словами Савчука, їхній сільський священник з УПЦ (МП), крім Усть-Путили, має ще три парафії в сусідніх селах. Тож одну із чотирьох церков, мовляв, було б справедливо передати ПЦУ. Тим паче, що на весь колишній Путильський район у ПЦУ наразі є лише два храми, а до найближчого з Усть-Путили пішки йти понад чотири години.
Вже через два місяці новоутворена релігійна громада ПЦУ отримала державну реєстрацію та майнові права на будівлі храму й користування землею.
«Коли ми отримали документи, то був Великодній піст, тому ми вирішили їх не турбувати. Вже після свят пішли делегацією до священника просити, щоб він добровільно віддав ключі від храму. Він відмовився. Потім до нього ходили представники правоохоронних органів, але і їм ключів він не віддав», — розповідає хронологію подій Савчук.
Далі парафіяни ПЦУ вирішили діяти самостійно.
«Вранці 21 травня в супроводі поліції вісім чоловіків, включно з двома священниками, пішли до храму. Зрізали навісний замок на брамі й акуратно відчинили замок на зовнішніх дверях церкви. Майно церкви ніхто не пошкодив. Зачинилися зсередини й молилися», — переповідає Савчук.
У відповідь одразу до Усть-Путили з’їхалися прихильники УПЦ (МП) із сусідніх сіл. Цілий день під храмом лунали словесні суперечки й вигуки «Ми проти ПЦУ!» та «Геть ПЦУ!».
«Зараз в усіх мозги будуть там!», — на одному з відео того дня кричав чоловік під церквою, вимахуючи гранатою в руках. Цим чоловіком виявився парафіянин УПЦ (МП) — колишній голова Путильської райдержадміністрації Степан Мурга.
О пів на другу годину ночі почали штурмувати храм, всередині залишалися прихильники ПЦУ.
«Сокирами ламали, довбали ломами вхідні сторічні двері до церкви протягом 25 хвилин. І це в присутності поліції!» — переказує нічні події Савчук. Він надіється, що поліція, зафіксувавши все на камеру, проведе розслідування й покарає учасників штурму. І вже тоді, ймовірно, парафіянам ПЦУ повторно вдасться зайти до храму.
«Прокляну тебе до сьомого покоління»
Серед тих, хто був всередині, — постраждалий Микола Штефуряк разом із сином, ветераном російсько-української війни.
«Мій син воював у Покровську, Вовчанську, а піп потім йому насмілився сказати: “А чого ти не на фронті, а тут?”. Це хіба священник? То московський піп!» — каже Штефуряк.
«Ніколи, ніколи наші предки так не молилися: “Господі памілуй, Господі спасі”. Це все російська мова, а не церковнослов’янська. Мої діди, вуйки, тітки святкували Різдво не 7 січня, а 25 грудня», — доводить Штефуряк думку про штучно навʼязану радянською владою конфесію на Гуцульщині.
Сам Микола є онуком стрільця УПА. В Усть-Путилі він узявся відновлювати й доглядати криївку, де колись ховалися повстанці. Крім фотографії його діда, там є видруковані з архівів КДБ фото тіл убитих упівців. Під фото часто написи російською мовою: «Бойовик УПА».
Зараз у своїх дописах прихильники УПЦ (МП) так само називають опонентів, які вимушені силою заходити до храмів.
«Бойовики ПЦУ захоплюють храм», — написано на їхніх сторінках і щодо подій в Усть- Путилі.
Микола Савчук переконаний, що в селі із часом не залишиться поборників УПЦ (МП). І що зараз їх частина просто залякана священником.
«Вони мені кажуть, що відвоюйте храм і ми будемо до вас ходити. Але зараз бояться. Бо священник Сімчук Дмитро постійно залякує. Мені він казав, що прокляне мене, мою сім’ю і дітей до сьомого покоління. І що навіть коли помре, то з того світу буде проклинати».
Поспілкуватися з прихильниками УПЦ (МП) в Усть-Путилі e не вдалось. «Ми не будемо свідчити проти себе», — чули ми у відповідь від селян через паркан, коли ті відмовлялися пускати всередину.
«Хоч п’ятдесят років існувала ПЦУшна церква? Звідки вона взялася?! Бог якою мовою перше слово дав? Українською?!» — пояснив один із чоловіків, чому тут не визнають ПЦУ і чому далі будуть молитися зросійщеною церковнослов’янською, а не українською мовою.
«Це все була фальсифікація!» — коротко відреагував священник Дмитро Сімчук про лютневе голосування прихильників ПЦУ й пішов до храму з людьми на молебень. А паламар облив нас водою, щоб ми відійшли якнайдалі від храму.
