Я міг замерзнути ще 2022-го і здатися одразу, аби вижити. Без твого «миру», Донні. Без не убитих ще й не викрадених путіним наших дітей, містечок не розстріляних і не сплюндрованих земель.
Москаль чекав, що задубію ще у 23-му. Я мав програти ще минулоріч і знову не програв. На четвертому році війни мені вже пізно програвати. Навіть після цього підара Міндіча та мародерів іже з ним. Не тому, що не маю другого паспорта, а тому, що не замерз, Донні. І не замерзну – у своїй країні, на своїй землі. У 25-му – точно. Допоки ти хвалишся, що заробляєш на війні путіна проти мене і водночас рятуєш.
Перегляньте також:
- На щиті: Буковина прощається із трьома відважними Героями
- На щиті: Буковина прощається з поглеглим Героєм Зайцевим
Тому не лякай мене і не заспокоюй. Не лікуй, як у нас кажуть. Не запевняй, якщо не можеш дати гарантії. Якщо боїшся цього фраєра у бункері – метр 20 з чоботами, продавця повітря, яке твій девелопер Віткофф так натхненно купує. Запевнення, Донні, я вже чув – якось з Будапешта дуже давно в одному меморандумі. На папері – про ніщо.
Тому не дрейф, не істери – це я мерзнутиму, не ти. І не рятуй мене своїм «миром». Бо якщо це мир, то що тоді капітуляція, Донні? Будь президентом і «make America» – зроби її, як обіцяв, – країну, яку ми мали колись за взірець, а я вже якось спробую не замерзнути без твого миру і без твоєї доброти. Бо ти так полюбляєш нагадувати про мою невдячність за все, що ти для мене не зробив іще незамерзлого і живого, що я, певно, спробую прожити без тебе і, поки ти є, твоєї Америки, у яку моя бабця вірила, що вона ніколи не програє.
Просто знай, Донні, чому я досі живий. Тому, що не замерз. Не програв. Не став на коліна. І не стану.
