По місту б'є артилерія, на місто падає пухкий сніг. Вулиці спорожніли, на місці свіжих розривів сніг вкрито кіптявою. Воронки від градів обабіч дороги ще димляться в смердять сіркою.

Сидить на зупинці із мамою і бабусею. Поруч їдуть вантажівки, бронемашини, ідуть солдати. Дорога на міст геть порожня - туди не проїдеш, а перейти з велосипедом ще можна.

Поліція Донеччини евакуювала з Бахмуту родину з дворічним хлопчиком. Вся родина стоїть і розгублено мружиться проти сонця після місяців хованок у підвалах.

Іван підробляє тепер нічним сторожем у підземному паркінгу в поверхівці у Києві на Подолі. Добре за п'ятдесят, очі добрі і стомлені, характерне смагляве лице, рухи неквапні, вдача спокійна.

Чи не до кожної історії з убивством і катуванням цивільних дотичні місцеві колаборанти. Херсонщина, село Миролюбівка - історія, від якої і Шекспір би жахнувся.

Крокуємо довгими тихими темними холодними коридорами, відлуння чути далеко. Дитяча реанімація, досі має крихітних пацієнтів. Діти народжуються і тепер, від дітей і тепер відмовляються.

Щойно в Херсон дають світло, свинособаки цілять у ЛЕП - тополі поруч посічені, гілки лежать на землі, декілька потужних дротів пошкоджено, але не обірвано, а один лежить на землі. Щойно херсонці святкували і світла знову немає.

Пані Ганні 52 - вчителювала у Князівці на Херсонщині більше 35 років. Вона навіть коли плаче - і тоді теж посміхається. Мають із чоловіком землю, мали трактор, сівалку, оббризкувач, косарку, гарний будинок. Усе знищене, земля всіяна снарядами...

Триває евакуація із Херсону - у темряві сідають вони у потяги, пероном поволі ідуть із валізами, дітьми, старими батьками, тваринами у переносках і на повідках.