Представники радянської влади вказували причиною смерті померлих внаслідок Голодомору селян в Україні їхню національність: «українець».

Це засвідчують розсекречені архіви СБУ в Сумській області. Зокрема, документи НКВС Радянського Союзу за 1933 рік. 

Найбільше від Голодомору постраждали саме селяни, оскільки вони були носіями українських традицій.

Селян принесли у жертву, що підняти індустрію, щоб провести індустріалізацію. Таким способом намагалися вбити двох зайців. З одного боку, придушити українське, а з другого боку – підняти Радянський Союз.

Існують документи, які засвідчують факти жахливого злочину керівництва СРСР по відношенню до української нації.

Зокрема, йдеться про документи, які засвідчують діяльність так званих «людей правди», чиї свідчення, дослідження і навіть фотографії зберегли факти голоду. Про ці документи раніше архівісти не знали. Усіх цих людей засудили за антирадянську діяльність і заслали до Сибіру. Це дуже часто писали люди, які були інтелігентні, які чогось досягли. Щоб у 30-ті роки мати змогу користуватися фотоапаратом це треба було мати змогу купити фотоапарат, а він був дуже дорогим. Це треба було мати змогу його проявити. Це був середній клас або інтелігенція.

Серед таких людей сільська вчителька Олександра Радченко та голова колгоспу, а згодом завідувач магазину в селі під Києвом пан Заволока.  

Є кілька іноземних міністрів, яким у Харкові вдавалося фотографувати людей, фотографувати трупи людей, голодних дітей. Відомо, що до України з візитом приїздив мер Ліона. Він теж залишив після себе замітки. Там є епізод, що перед ним їхала театральна група на чолі з енкаведистами. Вони мали показати життя селян, столи, що гнуться від наїдків і напитків. Він це все відобразив у своїх спогадах. Цікаво, що вже через кілька років ця трупа акторів і енкаведистів була вислана у Сибір і розстріляна.

Чорна дошка

Це коли брали у конгломерат декілька сіл, декілька районів. Їх обставляли кордонами з міліції й спецслужб. Це було зроблено так, щоб люди не могли обмінятися харчами, чи вийти туди, де Голодомору не було. З іншого боку, це робили для того, щоб ніхто не міг до них прийти і принести якийсь хліб чи інші продукти. Дуже часто у цих «чорних дошках», у цих селах люди помирали масово, залишалися одиниці. Сюди завозили мешканців з інших країн Радянського Союзу, у тому числі й з Росії. Нові переселенці нічого не знали про Голодомор, нічого не знали про попередніх мешканців. Саме так створювалися гомо совєтікус. Так людей перетворювали на космополітів. Гаслом таких людей було: «Мой адрес – не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз».

Згідно даних різних досліджень, реально говорити про 7-8 мільйонів загиблих під час Голодомору.