«Важлива не стать, а який ти фахівець», – історія киянки, яка пішла на фронт

08.03.2020 15:00   Джерело: Наш Київ
Опубліковано : Новини Буковини

В українському суспільстві досі іноді зустрічається стереотип, що жінки ― це нібито «слабка стать». Між тим, в постмайданівські роки в нашій країні зародився жіночій ветеранський рух, який ламає стереотипи.

Розбиває їх і статистика ЗСУ, згідно якої, кількість жінок в українській армії за останнє десятиріччя зросла в 15 разів. У 2019 році в українській армії служило більш ніж 27 тисяч жінок, з них 949 — старші офіцери. Для порівняння: у 2018 році військову службу проходило майже 25 тисяч жінок, а у 2008 році їх було всього 1 800.

До того ж у 2018 році в силу вступив закон, який дає жінкам право повноцінно виконувати військовий обов'язок на рівних засадах із чоловіками. То чи така слабка сучасна українська жінка?

Напередодні Міжнародного жіночого дня НашКиїв.UА поговорив з Вірою Прохирою ― киянкою, яка за власним бажанням пішла в армію, а згодом на фронт. Що підштовхнуло успішну політичну PR-консультантку покинути цивільне життя, якими були її перші місяці в армії та чому стать не має значення, коли треба захищати країну, ― в нашому матеріалі.

Як стала військовою

Вірі 34 роки. За освітою вона правознавець. У цивільному житті була PR-консультанткою, працювала у Верховній Раді, налагоджувала роботу прес-служб політичних партій і бізнес-підприємств. До війни Віра багато подорожувала, займалась йогою та вірила, що конфлікти треба вирішувати мирним шляхом. Але зараз, після 2,5 років служби в армії та безпосередньо у бойовому батальйоні, її погляди змінились. Віра вважає, що «міць гармат артилерії дає аргументи дипломатам».

Допомагати іншим Віра почала ще під час Революції Гідності. Тоді вона не могла просто ходити на роботу. Тому спільно з активістами організовувала «Гарячу лінію», за допомогою якої координували допомогу майданівцям та шукали зниклих активістів. А після Революції Віра почала допомагати військовим. 

Фото: www.mil.gov.ua 

«З початку війни я відправляла волонтерську допомогу військовим. В 2016-му році звільнилася з основної роботи і почала працювати у волонтерському фонді «Повернись живим». Коли сказала рідним, що хочу піти на службу в армію, ніхто особливо не здивувався, бо я і так часто їздила на Схід і не у самі безпечні місця», — згадує Віра.

Восени 2017-го, після кількох років волонтерства, Віра підписала трирічний контракт на службу в ЗСУ. Розповідає, що прийшла до військкомату вже маючи на руках письмову згоду командира частини, де планує проходити службу ― так за правилами потрібно робити всім жінкам. Чоловікам місце служби підбирають вже після оформлення всіх інших документів.

Віра отримала направлення на посаду механіка-радіотелефоніста.

«Коли я укладала контракт, жінок здебільшого брали лише на посади зв’язківців, медиків або кухарів. На бойових посадах жінок зустріти було досить важко, і часто вони займали їх неофіційно. Вибираючи місце служби, жінки йдуть в ті частини, де служать чи служив хтось з рідних. В мене нікого з військових у родині немає, проте були друзі, з якими звело волонтерство», ― додає Віра.   

 

Про життя жінки у військових умовах

Для фахової військової підготовки всіх майбутніх контрактників направляють до навчальних центрів Збройних сил України. Віра потрапила у 179-й об'єднаний навчально-тренувальний центр у Полтаві. На початку війни із загальної кількості курсантів, що там навчались, приблизно 20% були жінками ― зараз їх там вже 50-60%. Загалом, Віра приблизно півроку провела на підготовці у різних центрах та міжнародних програмах.

«Моя перша форма була на три розміри більшою. І навіть перешивання її в ательє не врятувало ситуацію, ― згадує Віра, ― З собою треба було брати мінімум речей. У навчальних центрах вишкільна атмосфера: є чіткі вимоги, як саме має виглядати твоє спальне місце, що можна зберігати у тумбочці і тому подібне. Ти не можеш поставити фотографію чи застелити ліжко своєю білизною. Можна мати якісь непомітні дрібнички, що нагадують про дім та близьких. В мене з собою був маленький іграшковий ведмедик. Вдень я ховала його разом зі спальником. А ще була вервичка, яку носила з собою». 

Фото: архів Віри Прохири

Віра розповідає, що в армії є декілька варіантів, де військові можуть жити, якщо їх частина далеко від дому. Перший ― це загальна казарма, де в одному приміщенні може жити до 90 людей, другий ― казарма поліпшеного типу, або іншими словами «військовий гуртожиток», в якому є кімнати на двох-шістьох людей. Або третій — квартира, яку можна винаймати в місті поруч із частиною. Окремі категорії військових можуть отримувати грошову компенсацію за винайм житла. І там, каже Віра, роби, що хочеш ― хоч «вівтар Барбі».

Дівчині довелось жити в різних умовах. На одній з ротацій кімната, де спала Віра, була ще й спільним робочим кабінетом.

Болюча тема для жінок в армії ― окремі вбиральні та душові кімнати. Їх може просто не бути.

«Восени була в одному навчальному центрі, там був тільки чоловічий туалет. А ряд пісуарів висів на стіні біля входу. Відповідно, коли ти заходиш у вбиральню, одразу бачиш, хто і що там робить. Були певні ніякові моменти», ― згадує Віра.

Дівчина розповідає про випадок на початку служби, коли вона проходила підготовку у 169-му навчальному центрі «Десна» у Чернігівській області. Ротний, каже Віра, запанікував, коли побачив, що на навчання приїхало більшість дівчат. Виявилось, що за час його служби підготовку в підрозділі проходили лише кілька жінок.

«Він не знав, де та як нас селити, бо була тільки одна спільна кімната. Між хлопцями та дівчатами намагались повісити штори з простирадл, але це виглядало ще більш дивно. Було схоже на якийсь «театр тіней». Потім ті шторки прибрали. На шикуванні оголосили, що поділили ванні кімнати і тепер «хлопчики наліво, дівчата ― направо», ― каже Віра. 

Фото: архів Віри Прохири

Питання гендеру в армії

 

Зі слів Віри, в армії буває, що командири спочатку ставляться до жінок трохи зверхньо та з недовірою. Але, «якщо гарно робити свою справу», ставлення змінюється. Віра зізнається: показувати, чого варта, доводиться щодня.

«Деякі з колег-жінок іноді кажуть: «Я же дєвочка, я не буду носити воду відрами, повзати по багнюці, спати на підлозі, їхати туди, де стріляють». І такі моменти відверто дратують. Кожен знав, куди йде і що може чекати на службі. Особисто в мене радше були думки «Чи я справлюся?», ― розповідає Віра.

Згадує, що були випадки, коли чоловіки, керуючись стереотипом, що «місце жінки на кухні», намагалися повісити на дівчат обов'язки по приготуванню їжі. Доводилося пояснювати, що посадові обов'язки в них дещо інші. Але були й випадки, коли на позиціях, де спільно проживали і жінки, і чоловіки, кухня була частіше «на хлопцях».

«В армії питання статі у певній мірі стирається. Навіть з тією ж кухнею ― готує частіше той, хто має час. Особливість у тому, що ти з колегами не лише працюєш разом, але й живеш, і ділиш весь побут. Виникає така собі «родинність». І на позиціях, як і у великих сім'ях, буває, що брати та сестри дружать, а буває не дуже, буває часом навіть сваряться, але миряться, бо ж вони рідня. В армії дуже схоже», ― ділиться Віра. 

Ще 1,5 роки тому посада, на якій Віра зараз несе службу, була недоступна для жінок. Це був той самий випадок, коли команир підрозділу не був проти бачити дівчину на бойовій посаді, а відділ кадрів не міг нічого зробити. Пізніше, коли вступив у дію закон, що розширив перелік жіночих посад, дівчину змогли офіційно призначити на посаду командира відділення. 

Фото: архів Віри Прохири

Робота Віри змушує здебільшого бути на передньому краї. Вона служила в районі Горлівки, після ― у районі Красногорівки, Мар’їнки. 

«Армія дає фізичний та моральний вишкіл. Коли треба доводити, що ти можеш. На одному з міжнародних курсів на старті разом зі мною було понад 20 чоловіків, всі з бойовим досвідом та фізично підготовлені, і я єдина жінка в групі. Навчання тривало не день і не два, а кілька тижнів ― було реально важко як фізично, так і морально. Треба було долати щось у собі», ― розповідає Віра.  

Про те, як армія та війна змінюють людину

Дівчина помітила, що навіть під час відпусток даються у знаки армійські звички: «важко не поспішаючи ходити і їсти, а у приміщенні намагаєшся сісти так, щоб бачити вхід, некомфортно знаходитись у натовпі».

«В армії починаєш більше цінувати звичні для цивільного життя речі. Коли тривалий час тебе оточують поля, посадки і максимум триповерхові будинки, часто у напівзруйнованому стані, і до нормального супермаркету кілька десятків кілометрів ― починаєш цінувати звичну у великих містах “каву з собою”, гарячу воду прямо з-під крану і ліжко з ортопедичним матрацом у спальні», ― ділиться дівчина.


Фото: архів Віри Прохири

Восени закінчиться Вірин трирічний контракт в армії. Вона поки не вирішила, чи буде продовжувати військову службу, чи повернеться до цивільного життя.

«До армії було почуття провини, що я в Києві, працюю у світлому офісі в центрі міста, сплю у м'якому ліжечку, у вихідні гуляю, хожу на концерти чи в кіно. А на Сході в цей час війна, хлопці сплять лише по кілька годин у бліндажах, мерзнуть в окопах. З’їдало, що хтось там, а я тут. Вже зараз в армії розумію, що почуття провини ― це нераціонально і неправильно. Так само, як і неправильно зовсім відгороджуватися від війни. Треба вчитися жити з нею як в армії, так і у цивільному житті», ― ділиться дівчина.

Віра переконана, що жінкам є місце і в армії, і зокрема на війні. І хоч жінка-військовослужбовець має виконувати свої обов’язки на рівні з чоловіками, Віра зізнається: жінок в українській армії ― навіть тих, хто більше воліє до бойових посад ― часто навантажують штабною паперовою роботою. Віра вважає, що таке ставлення неможливо змінити будь-яким законом ― лише позитивним прикладом.

«Зараз у всьому світі йде боротьба технологій, щороку і засоби розвідки, і ведення бою стають більш технологічними. Звичайно, ти маєш бути у гарній фізичній формі, але чимало військових спеціальностей вимагають, щоб на першому місці були не м'язи, а мізки та міцні нерви. І тут вже важливо не те, якої ти статі, а те, який ти фахівець».

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу cvnews.cv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Наш Київ  
Загрузка...