На початку 1990-х на уламках тліючого колишнього Радянського Союзу популярними були анекдоти про буцімто меланхолійних і неквапливих балтійців. Відчуваючи заздрість і фантомні болі, кадебістська дезінформація навмисне використовувала сатиру проти литовців, латвійців та естонців. В одному з таких анекдотів ішлося про батька, котрий разом з двома синами їхали на фірі через густий ліс. І ось раптом перед ними промайнула й хутко зникла невідома постать. За годину перший син з характерним балтійським акцентом мовить: «Мабуть, то був заєць». Другий син через дві години заперечує йому: «Та ні, вовк!» Минуло вже три години, і їхній батько каже обом: «Ну, годі сперечатися вам, гарячі балтійські хлопці».

Протести проти режиму Лукашенка, які, до речі, досі тривають уже протягом семи місяців, засвідчили, хто на міжнародній арені насправді є вовком, а хто — обережним зайцем. Так, президентка Естонії Керсті Кальюлайд майже відразу після початку кривавого придушення протестів у Білорусі натякнула представникам режиму про те, що «Гаага не так вже й далеко», а її литовський колега Гітанас Науседа першим серед світових лідерів заявив про нелегітимність Олександра Лукашенка. Країнам Балтії вдалося спільно продемонструвати рішучість у протистоянні з режимом Лукашенка ще до санкцій проти нього з боку Європейського Союзу. Як і задовго до консультацій про консультації стосовно чергових консультацій з боку МЗС України щодо вироблення бодай якоїсь позиції по Білорусі. Та й, зрештою, ще до того, як Еммануель Макрон таки зустрівся з представницею білоруської опозиції Світланою Тихановською, а Ангела Меркель подібну зустріч лише запланувала.

І всі за одного

«Сьогодні ми створили історію», — такими були перші слова спікера естонського парламенту Хенна Пиллуаасаї, коли тамтешні депутати одноголосно схвалили заяву «На підтримку демократії та громадянського суспільства Білорусі». Це лише окремий, проте промовистий приклад підтримки Білорусі з боку балтійських держав, яким, за словами Олександра Лукашенка, Захід «дав команду «фас».

Відчутний внесок у те, щоб білоруське питання перебувало на міжнародному порядку денному, здійснила Литва. Зокрема, президент Гітанас Науседа запропонував висунути Світлану Тихановську на Нобелівську премію миру. Тим часом, уже колишній міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс закликав Європейський Союз до конкретних дій супроти режиму Лукашенка замість фірмового «глибокого занепокоєння».

Квінтесенцією спільної боротьби Латвії, Естонії та Литви стало запровадження персональних санкцій стосовно трьох десятків білоруських чиновників, включно з самим «бацькою». Пізніше перелік осіб було розширено до 101 «лукашенківця», відповідальних за придушення мирних протестів. Прикметно, що перед запровадженням санкцій уряди трьох балтійських держав пропонували Мінську простір для діалогу. Для цього планувалася поїздка трьох прем’єр-міністрів і трьох міністрів закордонних справ цих держав до Білорусі. Більше того, литовським президентом Науседою було підготовлено і запропоновано поетапний план виходу із кризи в цій державі. Натомість, офіційний Мінськ відмовився йти назустріч, підштовхнувши цим до санкційних обмежень.

Людський фактор

Від початку протестів підхід керівництва балтійських держав до подій у Білорусі передбачав принцип відокремлення громадян від їхньої влади. Відтак навіть логіка санкцій була зумовлена бажанням не лише послабити позиції режиму Лукашенка, а й не завдати шкоди самим білорусам. Прикметно, що під час акцій солідарності з білорусами в балтійських містах часто присутні представники влади і навіть найвищі особи держави.

Майже відразу після початку протестів Литва заявила про готовність надати політичний притулок тим громадянам Білорусі, котрі зазнають переслідувань. У Латвії та Литві жертви репресій досі можуть отримувати медичну та психологічну допомогу, а литовські університети запропонували можливість для безоплатного навчання білоруській молоді. Балтійські держави відкрили свої двері також білоруським працівникам IT-сектору як одному із локомотивів протестного руху. Особливо «полювали» на них Литва та Латвія, які відчувають брак таких спеціалістів у себе.

Днями міністр закордонних справ Литви Габріеліс Ландсбергіс уже заявив про те, що швидше пекло замерзне, аніж його країна зверне зі шляху й полишить білорусів. Сумніватись у його словах навряд чи варто, адже держави Балтії, неначе ті спецпризначенці ЄС, на прикладі протестів у Білорусі уже продемонстрували урок мужності в міжнародній політиці й засвідчили свою рішучість у боротьбі з передостаннім диктатором Європи, що триває надалі.

"День"