“Ніколи нічого не затівайте проти Росії, тому що на кожну вашу хитрість вона відповість своєю непередбачуваною дурістю.” - фраза Отто фон Бісмарка, канцлера Німеччини в 1862-1890 рр. Ця цитата чудово описує зовнішню політику Німеччини стосовно Росії протягом її історії.

Схоже, таке ставлення у німецьких владних колах збереглося і в ХХI сторіччі. Особливо воно проявилося на фоні зростаючої напруги на українсько-російському кордоні. Українські ЗМІ та навіть українське зовнішньополітичне відомство після серії сумнівних дій Німеччини почали звинувачувати її в заохоченні Путіна до нападу.

Все почалося з листопада 2021 року, коли Росія почала стягувати до українського кордону значну кількість воєнної техніки та військовослужбовців. Тоді, коли всі країни Заходу, заговорили про надання летальної зброї Україні, Німеччина виступила з протилежною позицією.

Більше того, Німеччина блокує поставки зброї з інших країн. Берлін заборонив Естонії постачати для України 122-мм гаубиці, які були вироблені в Німецькій Демократичній Республіці. Естонія також планує передати Україні протиповітряні ракети Stinger та протитанкові ракети Javelin. Для цього їм дозволу Німеччини не буде потрібно.

Таке небажання Німеччини підтримувати Україну у військовому плані німецькі політики обгрунтовують давнім зовнішньополітичним принципом - не направляти зброю в конфліктні регіони. Порушити цей принцип не наважилася навіть Анналена Бербок, міністерка закордонних справ, яка виступала за надання летальної зброї Україні. Все, на що спромогіся Берлін, - це надання 5 тисяч касок Києву.

Сумнівні дії німецьких політиків стосуються не лише надання озброєння. Від німецького політикуму звучали суперечливі заяви, як-от, слова Маркуса Зьодера, прем‘єра Баварії. Політик виступив проти жорстких санкцій щодо Росії, і взагалі вважає її не ворогом для Європи. Ще більш скандальну заяву зробив віце-адмірал Каєв-Ахім Шьонбах. За його словами, Крим належить Росії, а Путіна потрібно поважати. За це віце-адмірал поплатився посадою.

Не співпадає позиція Німеччини з позицією її західних союзників щодо санкцій проти Росії у разі нападу на Україну. Олаф Шольц, канцлер Німеччини, не вважає необхідним відключення Росії від платіжної системи SWIFT, оскільки це нашкодить Європі. Більше того, Німеччина намагається зробити винятки для російських компаній, які пов‘язані з енергетикою. Берлін вважає, що проти них не потрібно вводити санкції у разі нападу Росії на Україну, зважаючи на потенційні негативні наслідки для Європи.

Така позиція Німеччини вже наразилася на критику з боку європейських союзників. Міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс і прем‘єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький виразили глибоке розчарування з приводу ненадання Німеччиною летальної зброї Україні.

Та що насправді зумовлює такі дії Німеччини? Невже принципи миролюбної політики? Зовнішня політика Берліна стосовно Москви проводиться так обережно через дві причини - історична пам‘ять та енергетика.

Варто розуміти, що історична пам‘ять стосується не лише подій Другої світової війни. У Німеччини завжди були тісні культурні зв‘язки з Росією: за часів “Версальського концерту” Німеччина намагалася будувати мирні зв‘язки з Росією, щоб зосередитися на суперництві з Францією; німці були одними з перших, хто визнав Радянську Росію, підписавши з нею Раппальський договір у 1922 році; а про пакт Молотова-Ріббентропа годі й згадувати.

У цьому контексті також варто згадати Герхарда Шредера, очільника СДПН, канцлера Німеччини в 1998-2005 рр та друга Володимира Путіна. Його політика була спрямована на поглиблення російсько-німецьких відносин, а після завершення політичної кар‘єри, він почав працювати в “Газпромі”.

Лобіювання Німеччиною виключення енергетичних компаній з комплексу санкцій проти Росії зумовлена великою енергетичною залежністю Німеччини від російських енергоносіїв. Імпорт нафти з Росії щороку складає 36%, а газу на один відсоток менше. Про готовність жертвувати безпековими інтересами заради енергетичних вигод свідчить будівництво “Північного потоку-2” та пов‘язана з ним угода Меркель та Байдена. Згідно з нею, США не будуть вводити санкцій проти трубопроводу в обмін на те, що Німеччина буде підтримувати енергетичний сектор України.

Фото з мережі Інтернет

Таким чином, ненадання зброї та пом‘якшення санкцій проти Росії цілком гармонійно вписуються у доктрину Realpolitik, коли Німеччина ставить свої власні інтереси на перше місце. Втім, не варто вважати, що Німеччина перестала бути союзником України. Берлін багато чого зробив для України з 2014 року, включаючи активну позицію в Нормандському форматі, економічній допомозі та підтримці в проведенні реформ.