кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

Всі блоги

Зима чи весна: етнографічні розмисли над новорічними традиціями Буковини

07.04.2023 08:03 Джерело: CvNews
Автор : Іванна Стеф'юк

Дід на Маланці. Фото NG

Сьогодні Буковина прощається з Героєм

Якому сезону відповідають новорічні традиції? «Зимовому», - така відповідь першою спадає на думку, і якщо ми говоримо про сучасні календарні реалії – все так і є, новоріччя у нас припадає на січень. Але чи завжди було так однозначно?

Вдумаймося, одна з найвідоміших щедрівок описує приліт ластівок, від села до села маланкарські коники століттями розігрують мотив сівби, та й знаменита купанка – ритуальне омивання учасників маланкарського дійства – взимку є доволі екстремальною (ніби вона перенесена з іншого сезону). А ще деякі з гуцульських старовинних різдвяних коляд описують…Великдень. А в одному із сіл на Новий рік старожили вносять гілку яблуні, яку чомусь називають гілкою з бруньками, хоча які бруньки в січні? Отож, які загадки криються в семантичній канві традицій новоліття?

Дослідники припускають, що новорічна традиція буковинського маланкування витоками сягає ще давньоримських Діонісій і Сатурналій (6-4 тисячоліття до н.е.). І за час тривалого розвитку народна традиція змінювалася так, як змінювалося суспільство країни побутування (включно з календарними реформами).

Дослідник О.Кожолянко пояснює, чому ж зимова традиція маланкування на наших теренах «запам’ятала» стільки весняних символів: «До ХVIII століття новий рік в українців починався навесні. Пробудження природи означало початок нового господарського і календарного циклу», а дослідник Г.Кожолянко деталізує: «У дохристиянські часи початок Нового року припадав на 19 березня. А з прийняттям християнства на Русі (Х ст..) за вказівкою князя Володимира Великого початок Нового року було перенесено на 1 березня.

Наступні зміни відбулись у 1492 році, коли прихід Нового року стали відзначати 1 вересня». У такому ракурсі колядки «на стерні», обряд «гейкання», обряд «засівання» («посівання») та інші новорічні обрядодії, що мають повторюваний мотив обробки ріллі, є календарно логічними. Адже початок нового хліборобського року – це засівання новим зерном і надія на майбутній достаток.

Поширений на Буковині новорічний персонаж Кінь. У різних населених пунктах (Тарашани, Костичани, Горбова, Цурень, Остриця, Ванчиківці, Шебутинці) побутують різні варіанти самого костюма (каркасний чи спеціально пошитий напівкаркасний), але обрядова поведінка персонажа дублюється або перегукується: Кінь виконує ритуальний танець, в якому кланяється і «п’є за здоров’я», цим самим благословляючи початок нового року. Витоки цієї дії з порівняно недалеких часів – йдеться про звичай запрошувати живого уквітчаного коня в оселю на новоліття, на новосілля чи на весілля, і коня символічно годували калачем з вином так,щоби кінь «уклонився»). Згадки про чи не востаннє виконані обряди заводин живого коня на Буковині датуються ІІ половиною ХХ століття. Також Кінь у Маланці символічно оре нивку, а керує ним Дід (румуни Буковини діда називають Мошул, Мошняк).

Красноїльська Маланка. Фото Ukraїner

Староста села Горбова Соріна Паламарю, котра досліджує звичаї і ревно їх береже, розповіла нам про символіку дій Коників і Мошняка: «У нас є один персонаж, який називається Мошняк, стара людина. Він запрягає цих «Коників». Коники як правило – що? Вони орять землю. Якщо вони будуть землю добре обробляти, буде великий урожай, і буде Новий рік багатий. І от цей Мошняк – він одягнений у кожух, у шапку з овечої шкіри, у постолах на ногах – тобто він дійсно як дід одягнений. І він бере Коників за вуздечки і водить, а вони мають його слухатися».

Також у руслі весняної конотації можна трактувати інший поширений образ буковинського маланкування – мова йде про Ведмедя (рум. Урсу). За сценарієм, Ведмеді з різних кутів села сходяться в умовленому центрі і далі відбуваються ведмежі бої – борінка. А, як відомо, саме навесні ведмеді в живій природі активізуються і виходять зі сплячки. Не трактуємо цей образ буквально крізь призму зоології, оскільки має місце і фантасмагорія (наприклад, частина маланкарських Ведмедів на Буковині має крила), проте певні паралелі простежити все ж можна.

У селі Цурень збереглася зворушлива парубоцька традиція цілувати землю і дякувати їй за гарний рік. Відбувається це на символічній межі – на мосту, що розділяє села Острицю і Горбова. Жителька села Остриця Валерія Міґаєсі розповідає: «Цим закінчується Маланка. Хлопці наші, маланкарі, вони всю ніч ходять по селу, від хати до хати, а на світанку приходять до цього мостика, грає музика, вони ще на мосту танцюють, і народу збирається море – і з нашого села, і з їхнього. І після танцю маланкарі стають на коліно, цілують землю і дякують, що вони дожили до цього моменту і просять Бога, аби беріг їх до наступного року. Це в нас жива традиція, так». Чи не перегукується ця традиція із виконанням хліборобських коляд на стерні, на межі між двома нивами? Адже такі коляди також завершувалися колись поцілунком ниви і подякою їй за гарний рік…

Не менше здивування пересічного гостя може викликати давня гуцульська коляда «Колєда за Страсти Христові», яка оспівує Вербну неділю і в’їзд Ісуса Христа у Єрусалим. Ця коляда записана Дмитром Дідушком, дударем з Гуцульщини. Дослідниця етнолінгвістики, доктор філологічних наук Наталія Руснак пояснює: «Особливістю гуцульських коляд є те, що у них відтворені не лише події Різдвяного циклу, але й Пасхального. У такий спосіб зберігається єдність релігійного життя, простежується зв’язок двох найбільших релігійних свят».

Один із елементів новорічної традиції буковинського маланкування – купанка, або ж ритуальне омивання. Воно може відбуватися на завершення самої Маланки (наприклад, автентичну купанку можна спостерігати у Вашківцях). В деяких населених пунктах (наприклад, Великий Кучурів) купання ряджених маланкарів може відбуватися на Йордана. Існує навіть припис – тих, хто йшов у Маланку, але не пройшов купанку, панотець може і не пустити до церкви на Водохреща. Так, у січневі морози така традиція справді екстремальна, але чи завжди вона такою була?

Етнолог Микола Шкрібляк з цього приводу каже так: «Наші давні предки святкували Новий рік навесні, і тоді було тепло, красиво, всі в очікуванні Нового року, тобто повороту на новий річний цикл, і купання не складало великого героїзму. Це зараз можливо комусь здається, що це якісь витівки, але насправді це дуже давня і логічна традиція, яка символізує завершення дійства через омивання».

Краєзнавець і оберігач вашківецьких традицій Орест Сірецький пояснює: «Купанка – це є апогей усіх діянь, які ми проводимо протягом двох днів, саме купанкою завершується наша Маланка, так є і буде». Дослідник наголошує, що традиції маланкування у Вашківцях славляться тим, що тут намагаються максимально точно дотримуватися канону і обрядового сценарію, який передається із покоління в покоління.

Говорячи про обрядові смисли буковинської купанки, етнолог Ігор Чеховський приходить до висновку: «Семантику ритуального купання маланкарів можна вбачати у захисному прилученні до сакральної природної стихії, води, освіченої жертвоприношенням – символічним потопленням демонічних образів Маланки».

Новорічне квітуче дерево (яке колись вносили на знак початку новоліття) символічно збереглося у новорічному віруванні румунів Новоселиччини, про це читаємо у праці Аліни Гостюк «Вірування та обряди, пов’язані з рослинністю та водою, у новорічній обрядовості румунів Новоселицького району Чернівецької області»: «…звичай перед Новим роком приносити до хати гілку фруктового дерева досі збережений. В селі Магала Новоселицького району – «Сreanga de Mir cu muguri» - «гілка яблуні з бруньками». Старі люди ставлять її на стіл під іконами і прикрашають печивом, фруктами, а в кінці новорічного циклу викидають у поле».

Ще один «весняний» маркер зчитуємо у новорічній маланкарській традиції села Бояни. Якщо у селі Горбова Конями керує Дід (про що йшлося вище), то у Боянах – Баба з квітами. Вона «диригує» усим дійством за допомогою символічного букету квітів, який виступає певним жезлом. І якщо читати символічно, то воходить, що Конями тут керує сама весна з квітами і дає їм знак, що пора орати ниви. Про цей колоритний образ розповіла нам краєзнавиця Анжела Бота, котра є місцевою жителькою села Бояни.

Мотив боротьби Зими з Весною – поширений і для Маланки, і для Стрітення, і для свята Мерцішор, і для окремих пісень чи орнаментів. З одного боку здається, що мова йде про два контрасти, які є протилежними в усьому. А уважне вглядання в традицію підказує: йдеться про діалектику стихій, які тільки на перший погляд несумісні (а тому боряться), хоча насправді – час від часу вони міняються місцями. А звичаї, як відомо, мають добру пам’ять. І чим давніший звичай – тим більше він «запам’ятав»…