Про технічних кандидатів

Станом на 2 лютого зареєстровано 28 кандидатів офіційно. Реєстрація продовжується. Ймовірно, буде не менше 30 кандидатів. Багато хто з виборців обурюється ситуацією, чому так багато кандидатів. Вважають таке масове висунення знущанням над українським народом, непотрібним ускладненням виборчої ситуації, маніпуляціями антиукраїнських сил.

Проте така позиція не відповідає справжньому значенню президентських виборів. Адже президентські вибори — це не лише спосіб визначення, хто на найближчі п’ять років буде президентом України, але є демонстрацією того, якою є ця країна, куди вона збирається рухатися, і які лідери будуть представляти ті чи інші політичні позиції, ті чи інші політично-економічні групи.

Виходячи з цього було б нелогічно та нецікаво, якщо б було лише 3-4 кандидати, які мають реальні шанси на перемогу. Адже при таких малокандидатних виборах, ані політики, ані звичайні українці, ані представники світової громадськості не розуміли б особливостей українського суспільства, а новообраний президент не мав би орієнтирів, на які особливості громадських настроїв йому треба звертати увагу, з думкою яких політичних лідерів рахуватися.

Поділ кандидатів за цілями

Щоб краще розібратися у передвиборчій ситуації, розглянемо, які цілі мають кандидати на президентських виборах.

Перша група кандидатів має реальні шанси перемогти. Їхня ціль вийти у другий тур і стати президентом. Для цього їхньою ціллю у першому турі має бути не менше 20 % голосів.

Друга група кандидатів намагаються показати себе лідерами певних ідеологічних напрямків, продемонструвати, що їхні політичні сили мають шанс потрапити до парламенту. Мета таких кандидатів — набрати у першому турі не менше 5 %.

Третя група кандидатів має на меті показати, що вони є досить відомими особами у цій країні. Якщо ці кандидати не надто конфліктні з тим, хто стане переможцем на виборах, вони будуть претендувати на високі управлінські посади. Якщо ж ці кандидати конфліктні з переможцем, то претендуватимуть на залучення під них значних ресурсів, як представників опозиції для боротьби з владою. Метою цієї групи набрати хоча б 1 % голосів.

Четверта група — кандидати, які прагнуть утвердитися у своїх місцевих середовищах, показавши, що хоча вони не надто відомі, але й не останні. Мають свою оригінальну позицію і ця позиція, як і вони самі, має якусь перспективу. Завдання цих кандидатів в першому турі бути не в нижній половині рейтингу за результатами президентських виборів.

Окремим типом є так звані “технічні кандидати”, які виставляються для того, щоб сприяти перемозі сильнішого кандидата. Попри це “технічні кандидати”, як правило, мають і власні цілі, в залежності від яких належать до другої-третьої-четвертої групи.

Технічні кандидати допомагають робити адекватний вибір

В українській політичній культурі бути технічним кандидатом вважається чимось принизливим, неповноцінним, нечесним, примітивним та політичним заробітчанством. Проте реально, технічні кандидати можуть істотно сприяти тому, щоб виборці краще розуміли, що збираються робити, і що можуть зробити кандидати у президенти, й адекватно своїм голосуванням показали наскільки підтримують ту чи іншу політичну позицію. Зрештою, технічні кандидати, можуть сприяти кращим варіантам розвитку ситуації в країні.

Коректність, чи некоректність дій технічних кандидатів виявляється не самим фактом їх технічності, а метою та методами, якими вони діють. Кандидат діє некореткно: якщо він представляє не свою позицію; якщо дає неправдиву інформацію; якщо ослаблює близького за ідеологічною позицією та реального за цілями конкурента на користь конкурента далекого від цього технічного кандидата за своєю ідеологічною позицією.

Завдання технічних кандидатів

Фактично технічні кандидати є членами команд основних кандидатів, хоча і не розголошують цього. Технічні кандидати можуть мати різні завдання.

Діяти на одному електоральному полі з лідером, допомагаючи таким чином у донесенні і сприйняття позиції лідера.

Доносити позитив про лідера на іншому ніж у лідера електоральному полі і під кінець кампанії привести електоральне поле до лідера. Зокрема такі кандидати під кінець кампанії можуть зніматися на користь лідера. Типом діяльності таких кандидатів може бути також провокація, своїми діями дискредитувати свою позицію, яка є протилежною до позиції лідера.

Активно доносити негативну інформацію про конкурентів лідера, чого через свою респектабельність не може зробити сам лідер. Якщо така інформація про конкурентів справді об’єктивна і ці конкуренти (з позиції технічного кандидата) є справді особами, яких не можна допустити до управління країною, діяльність такого технічного кандидата можна вважати проявом патріотичної позиції.

Роздроблювати електорат конкурента лідера, тобто забирати від конкурентів певної частки голосів, щоб лідер таким чином одержав перевагу над ним. Таке завдання може бути коректним, якщо виборці через ефективність подачі особи (у ЗМІ) перебільшують реальні можливості і реальну позитивність конкурента. У такому випадку участь у роздробленні електорату конкурента може бути проявом патріотичної позиції у недопущенні до влади особи небезпечної для країни.

Імітувати конкурента за другорядними ознаками. Наприклад, прізвищем, способом поведінки, професійними ознаками. Таким чином, дезорієнтується виборцем. Таке завдання, як правило, є некоректним.

Об’єднання кандидатів за ціннісними позиціями навколо лише одного з них. Такий технічний кандидат основний посередник у переговорах, активний пропагандист ідеологічної єдності.

Таким чином, загалом завдання технічних кандидатів можуть бути не такими вже й поганими, а їхня діяльність досить корисною не тільки для основних кандидатів, але і для суспільства загалом, особливо у короткій виборчій кампанії.

Ознакою технічності кандидата є явна чи неявна інформаційна, організаційна, матеріальна чи технічна підтримка командою основного кандидата.

Свідомий виборець і технічний кандидат

Свідомий виборець має не зважати на можливу чи реальну технічність кандидатів. Він повинен орієнтуватися тільки на свою та їхню позицію та коректність, чи некоректність їхніх дій.

Адже технічний кандидат при певних обставинах може стати основним, а на наступних виборах його попередній результат може стати основою для консолідації навколо нього політичних та економічних груп.

Зрештою завдання виборця не в тому, щоб проголосувати за кандидата який переможе, чи навіть не допустити до обрання негативного кандидата, а в тому, щоб показати свою політичну позицію, навіть якщо прихильників такої позиції небагато.Якщо такої позиції не показувати, то її прихильників ніколи не стане більше. Якщо ж таку позицію демонструвати навіть у несприятливих умовах, то у свій час ця політична позиція може стати домінуючою у країні.

Під час перших виборів президента незалежної України переміг Леонід Кравчук (представник старої радянської номенклатури), який набрав більше 61 % голосів, а представник національно-демократичних сил В’ячеслав Чорновіл набрав трохи більше 23 %. У подальшому Кравчук посилався на позицію цієї частини суспільства і вів країну до незалежності, попри спротив противників ідеї незалежності. Представники колишньої комуністичної номенклатури розуміли, що частка підтримки явної незалежності (у вигляді підтримки Чорновола) достатньо велика для того, щоб з нею треба було рахуватися.

Прагнення голосувати тільки за тих, хто має шанси на перемогу, а не за тих, чия позиція і особистість найбільше подобається, можна порівняти до прагнення проживати у чужій великій країні, а не в своїй маленькій. Особа, яка голосує за кандидата в президенти бере на себе певну відповідальність за його дії, якщо він стане президентом, щонайменше відповідальність перед собою та своїм близьким оточенням.

Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур

Лабораторія суспільно-політичного аналізу Центру з інформаційних проблем територій