Подібно до своїх історичних попередниць у Чехії, Нідерландах, Англії і Франції - українська нація воює за свою свободу в оточенні ворогів зовнішніх і внутрішніх, ані на мить не втрачаючи віру в свою остаточну перемогу.

Таке світосприйняття не є новиною чи дивиною для людей Майдану, але для поросійщених, які навіть лишилися своїх домів, а все ж у собі носять тую миршаву меншовартість - для них усе дивина. На це цікаво дивитись, коли ще є час.

Вони все ще читають брехливі і кумедні російські телеги попри те, що їхні родичі вже давно воюють. Подітись нікуди, перемелемо і це, ця девіація свідомості давно нам відома. Україна вже довела, і не один раз, що сильніша за занапащену, розорену та вбогу "Росію" (що це таке?), тепер наше завдання - пережувати все теє лайно, а особливо - в головах наших сумлінних співвітчизників, які звикли до того російського жмиху і все ще бояться повірити у свободу в садах нашої нації, яка навчилася перемагати.

Дороздовбування невдахи Путіна та його зграй бомжів та мародерів бачу як завдання навіть другорядне порівняно із сказаним вище. Тепер усе це лікується простіше, ніж 8 років тому, вочевидь. "Діємо локально, думаємо національно"