Є такі фото, які за давністю можна уже викладати, оскільки тих будинків, вулиць і селищ уже не існує.

Іванівське, Грудень 2022. Стаб 24 ОМБр.
-18 вночі, -12 удень.

Поранені приїздять і поголів відмовляюттся від їжі, чаю та розчинного бітуму з цукром замість кави. На позиціях замерзла вода ще два тижні тому і зігріти її нема чим бо дими викликають арту. Ти сідаєш в куток, щоб нікому не заважати поки грудневе повітря повниться на світанку вже геть не вибухами, а суцільним ревінням входів та виходів. Сидиш поруч з із дядьком, його звати Артур, в нього на однім оці більмо а під інше щойно втрапив уламок - чорний, гострий і злий.

І він причитає, як молиться Богові

- не мотайте, хлопчики, не мотайте, мені треба назад, там хлопці у мене, там хлопці.

Далі просто мовчки пиє свою воду, що йому підливають із шестилітрової ребристої пляшки, які в супермаркетах на полиці ніхто й не помітить. І вода тече з таким звуком, що він обертається, хоч і не бачить.

Двері гаража відчиняють, маленька буржуйка з газового балону миттєво втрачає всі сенси і холодне повітря зі світлом снігів проливається в двері. Він стоїть попри двері із одним перемотаним оком і другим пораненим.

- ну чого не рушаєте? Йдіть!
- я не бачу, хлопчики, я не нічого бачу...

І на іншому оці, що йому не закрили бинтами, проти світла рясніє більмо.

Допомога пораненому воїну. Фото Богдан Куценко