17 вересня 1989 року в Чернівцях розпочався перший фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
Фестиваль тривав до 24 вересня і став однією з найпомітніших культурних подій кінця радянської доби. Під пильним наглядом КДБ, міліції та партійних структур українські музиканти виконували пісні українською мовою, а зі сцени прозвучав тоді заборонений Державний гімн України.
Перегляньте також:
- Клічук пояснив, чому Крохмаля “розбронювали”: заступник мера оскаржує рішення в суді
- У Чернівцях хочуть запровадити нові правила для електросамокатів: які умови обговорюють
Ідея провести всеукраїнський фестиваль української пісні виникла на тлі активізації національно-культурного руху. Важливу роль у виборі Чернівців відіграв батько Володимира Івасюка Михайло, який наполягав, щоб музичне свято на честь його сина відбулося саме в місті, де композитор жив і навчався.
Перед фестивалем у 1988 році в Кіцмані вже провели місцеву «Червону руту». Наступного року Чернівці прийняли учасників із різних міст України та з-за кордону.
До Чернівців приїхали сотні музикантів
Учасники фестивалю почали прибувати до міста 16–17 вересня. За спогадами очевидців, із житлом виникали проблеми — частина чернівчан в останній момент відмовлялася приймати гостей.
На фестиваль приїхали вокально-інструментальні ансамблі, поп- і рок-виконавці, барди. Загалом виступили понад 500 музикантів з України, Канади, Аргентини, США, Польщі, тодішніх Югославії та Чехословаччини.
Серед учасників були «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Гуцули», Віка Врадій, Марія Бурмака, Андрій Миколайчук, Едуард Драч, Віктор Морозов, Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Тарас Курчик та інші виконавці.
Гран-прі фестивалю отримав бард Василь Жданкін. Серед лауреатів також були «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», Віка Врадій, Едуард Драч, Віктор Морозов, Тарас Курчик та Андрій Миколайчук.
На сцені зазвучав гімн України
Одним із найвідоміших епізодів фестивалю став виступ під час його закриття. Василь Жданкін несподівано почав виконувати «Ще не вмерла України і слава, і воля». До нього приєдналися Віктор Морозов та Едуард Драч.
Для радянського 1989 року це був символічний і ризикований вчинок. За сценою та в місті перебували представники міліції й КДБ, які стежили за учасниками та фіксували події.
Віктор Морозов пізніше згадував, що спів гімну став для музикантів надзвичайно емоційним моментом. Саме тоді багато присутніх відчули, наскільки сильно українська пісня може бути пов’язана з національним самовідчуттям.
Синьо-жовті прапори попри контроль міліції
Протягом фестивалю правоохоронці перевіряли людей та намагалися не допустити на стадіон українську національну символіку.
Однак синьо-жовті прапори все одно з’являлися серед глядачів. За спогадами очевидців, під час заключного концерту активісти розгорнули прапори просто на стадіоні.
Громадський діяч Юрій Волощак згадував, що разом із хлопчиком пробіг стадіоном із синьо-жовтими прапорами під час виконання українського гімну.
Фестиваль супроводжувався і конфліктами з міліцією. Серед учасників, які протестували проти дій правоохоронців, були Марія Бурмака та Василь Жданкін. За спогадами очевидців, під час сутичок постраждали, зокрема, Тарас Чубай та Георгій Гонгадзе.
«Червона рута» і пам’ять про Володимира Івасюка
Фестиваль був тісно пов’язаний із постаттю Володимира Івасюка — автора «Червоної рути», «Водограю» та інших популярних українських пісень.
Після смерті композитора у 1979 році його творчість продовжувала жити серед українців, попри тиск радянської системи. У березні 1989 року сотні людей прийшли до могили Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові з нагоди його 40-річчя.
Того ж року в Чернівцях відкрили меморіальну дошку композитору, а фестиваль «Червона рута» став масштабним продовженням цієї хвилі вшанування його творчості.
Фестиваль, який вийшов далеко за межі музики
«Червона рута» 1989 року стала не лише музичним конкурсом. Вона об’єднала музикантів, митців та громадських активістів і стала частиною ширшого українського національно-культурного руху кінця 1980-х.
Для багатьох учасників і глядачів українська мова, пісня та символіка стали способом відкрито заявити про власну ідентичність.
Композитор і співорганізатор фестивалю Кирило Стеценко згодом називав «Червону руту» культурною революцією, а поет і видавець Іван Малкович говорив, що фестиваль «запалив іскру незалежності».
Учасник фестивалю Тарас Курчик згадував, що тоді виникало відчуття, ніби разом із піснями твориться нова країна.
Через два роки після першої «Червоної рути» Україна проголосила незалежність. Фестиваль продовжував проводитися і надалі, однак саме подія 1989 року в Чернівцях залишилася в історії як особливий момент українського культурного відродження.
