Межі двох сіл, цвинтарі, ліси, безлюдні поля або ж місця з моторошною історією – саме тут, як свідчить міфологія, над людиною може опанувати нечиста сила і заморочити їй голову.

 

Можна натрапити на перекази і про те, що людину зловив блуд у її власному саду чи домі. А на Вінничині нам розкажуть: у селі Воронівці навіть урочище таке є з промовистою назвою – Блудова долина, то як стемніє, там краще не вештатися.

Якщо говорити про саме значення «блуд», то в богослів’ї і міфології воно діалектичне: на перший погляд – принципово різне, насправді ж має спільну рису. Так, служителі церкви пояснять, що блуд – це розпусні дії, заборонені плотські утіхи, перелюб.

 

Міфологія ж під цим словом розуміє дещо інше – незримого або втіленого в певній істоті злого духа, який збиває з дороги мандрівця, може призвести до його психічних зрушень чи навіть смерті. І цей дух, згідно з народними уявленнями, скинений Богом з небес на землю і чіпляється до людей та збиває їх з правильної дороги.

 

Коли людина збивається з дороги, літературною мовою може сказати «заблукав», а може сказати «заблудився». І в самому слові криється, що блуд – це те, що збиває з дороги. Або ще. Стан, коли людина несвідомо блукає, часто називають мана. А бокові шляхи (і на них часто блукають) – манівцями. І знову мотив правильної дороги і відступлення від неї (зі своєї волі, а чи під впливом потойбічних сил).

 

У літературі також віднайдемо чимало мотивів про те, як людину «водив нечистий» - пригадаймо хоча би «Миколу Джерю» І.Нечуя-Левицького чи «Основини» Марка Черемшини.

 

Як можемо прочитати у праці Галини Хобзей «Гуцульська міфологія», блуд як сила не має влади над первістками і набожними людьми. А щоби позбутися блуду – варто згадати, біля кого стояв чи стояла в церкві на святому причасті, на який день припали цього року Святвечір, Різдво. Тобто певними такими «точками заземлення» у цьому стані є спогади про сакральні моменти: таїнство причастя, найбільші церковні свята тощо.

 

Дещо подібний «рецепт від блуду» розповіла нам Марія Крушельницька-Угринчук, дослідниця традицій села Драчинці (Буковина): «Як не дай Боже людині нечиста сила привиділася або коли її ймив блуд – то таке задурманення, людина в той момент може і у себе в саду не найти дорогу до хати. Твереза, здорова людина – а її «тот, щезби» водить. І от що треба робити. Нагадати, коли цего року їв чи їла свячену пасочку, де то було. Ну і тут видите як: аби мати такий захист, людина має іти до церкви, має тримати свій звичай, і як тільки нагадає його в усіх деталях – ота сила більше не буде мати над нею влади».

 

У с. Морозівка, що на Хмельниччині, дослідники зафіксували ще одне цікаве свідчення: коли ловиться блуд, треба хоч одною ногою ступити у воду,і все минеться. Якщо блуд імив людину, яка іде конем чи волами – потрібно негайно розпрягти тварин з упряжі і вони покажуть правильну дорогу.

 

У селі Кобаки (Косівщина, Прикарпаття) місцем, де людей ловить блуд, у народних переказах вважаються ліси Клими і поле між Кобаками і сусіднім селом Рибном, місце називають «коло Андрової керниці». Сама криниця не збереглася, тільки її назва. Як розповідають старожили, колись поблизу попри дорогу була корчма, світлá якої не гасилися. І саме навколо цієї «заговореної корчми» людей дуже часто ловив блуд, причому навіть тих, хто і не пригубив оковитої. Зникла корчма, зникла криниця, а перекази про блуд залишилися..

 

Бабуся авторки цього нарису поділилася свого часу з онукою спогадами про те, як зустрілася з нечистою силою – про це можна прочитати в художньому образку «Туман». У Кобаках вірять: блуд не ловиться первістків, сиріт і тих, що моляться перед кожною (великою чи малою) мандрівками, дорогами.

 

 

Можливо, саме з уявленнями про те, що межовий простір (поля між селами, готарі, ліси) є «відкритим», вразливим перед нечистими силами, пов’язана традиція встановлювати придорожні хрести-фіґури. Як ми зазначали раніше, широковідомими є хрести «не про смерть»: хрести родючості, тверезості, хрести свободи на честь скасування панщини, хрести-благання про мир. Але й не менш поширеними є хрести між населеними пунктами чи при в’їзді до них. Чи не для того, аби людина, яка залишилася сам на сам зі страхом, побачила зримо: вона не сама, свідченням тому – хрест намолений.

 

Про один із таких хрестів, який у народі так і називається «Хрест від блуду», читаємо у легенді з покутського села Хутір-Будилів, записала легенду Надія Берлад зі слів місцевої жительки Ганни Семелюк: «Хрест від блуду був поставлений в урочищі Білогора на кінці 1800-х років. Цьому передувала трагічна загибель подружжя, яке їхало на базар, а так, як їхали вдосвіта, ще затемно, воли звернули з дороги в поле, а за тим в болото. То була трясовина Бульбона, так люди називали ті місця, там нераз гинула худоба. Віз з волами і людьми поглинуло болото. У тому місці, де воли звернули з дороги, залишився слід, там і поставили хрест від блуду, бо вже не раз на тому місці люди вночі збивалися з дороги і блукали до ранку. Спочатку хрест був дерев’яний, а з часом замінили камінним. В 1952 році хрест знесли. В 1994 році дві жительки села, подвір’я яких були поруч, відновили його. І тепер, коли освячують поля [весняна щорічна традиція. – Авт.] – освячують і його. Хрест висотою 1, 5 метра з зображенням Пресвятої Діви Марії на кам’яній плиті з металевою огорожею. Кожний рік перед Великоднем його підфарбовують голубою та срібною фарбами. Ініціатори відновлення Хреста Марія Чиборак та Ганна Семелюк». Рукопис цієї легенди зберігається у фондах Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини.

 

Чи може стати блуд захисником? Або точніше зброєю, яка «напустить туману» в очі зайді – такий цікавий мотив знаходимо у авторській серії Уляни Маляр «Химерні історії про мавок», випуск «Вихра».

 

… Мабуть, чіткий розподіл світу на видимий і невидимий, а сил – на «добрі» і «злі» - можливий лише в легендах, казках та інших жанрах нашої багатої словесності. У житті межі бувають набагато тонші, і відчувають їх не усі. Мабуть. І тоді приходить казка чи легенда, приходить десь, аби налякати, а десь, аби навчити.. Навчити не збиватися з дороги і триматися за своє…