У 1986 році двоє десятикласників із Глибокої на Буковині — Микола Рубанець та Олександр Здрилюк — надрукували листівки із закликом «Хай живе вільна Україна!». За це неповнолітніх школярів виключили з комсомолу, поставили на облік у міліції та КДБ, а негативні характеристики створили їм проблеми зі вступом до навчальних закладів.
Сьогодні Микола Рубанець очолює Державний архів Чернівецької області, займається краєзнавством та досліджує історію українського національного спротиву.
Перегляньте також:
- У Чернівцях розгорнули 380-метровий прапор зі світлинами 12 600 українських військових
- На Буковині 23 серпня попрощаються із загиблим військовослужбовцем Андрієм Мачужаком
«Привіт від бандерівців!»
За словами Миколи Рубанця, інтерес до української історії та культури з’явився в нього ще в школі. Важливу роль у цьому відіграв учитель Сергій Петрушко, який походив із репресованої родини та прищеплював учням любов до українського.
У старших класах Микола разом з однодумцями створив неформальний гурт. Хлопці називали себе «народниками», співали українських народних пісень і принципово спілкувалися українською.
Восени 1986 року під час уроку фізики один із школярів скористався відсутністю вчительки та зайшов до підсобного приміщення, де була друкарська машинка. Там хлопці почали друкувати листівки.
Перша з них починалася словами «Слава Україні» та завершувалася закликом «Хай живе вільна Україна!». Одну з листівок школярі випадково залишили на парті. Її знайшли учні молодших класів і передали вчительці.
Невдовзі про написане стало відомо КДБ.
Громадський суд у школі
Навесні 1987 року в Глибоцькому районному будинку культури провели так званий громадський суд. На захід зігнали учнів двох шкіл та ПТУ, приїхали представники обласного комсомолу й лектори зі Львова.
Миколу Рубанця та Олександра Здрилюка викликали на сцену. Представники комсомолу виступили фактично як обвинувачі, а самих хлопців виключили з організації.
Оскільки школярі були неповнолітніми, їх поставили на облік у дитячій кімнаті міліції, КДБ та навіть у нарколога.
У шкільній характеристиці Миколи з’явився запис про «пропаганду українського буржуазного націоналізму». Класний керівник намагався пом’якшити характеристику, однак негативний запис усе одно мав серйозні наслідки.
Характеристика, яка вплинула на майбутнє
Після закінчення школи Микола хотів вступити до музичного закладу в Бєльцях у Молдові. Прослуховування він пройшов, але необхідної рекомендації йому не видали.
Згодом юнак намагався вступити до будівельного технікуму. Там також виникли перешкоди, хоча зрештою директор закладу наполіг, щоб його допустили до навчання. Іспити Миколі довелося складати двічі.
Після цього він служив два роки у будівельних військах в Астраханській області. За словами Рубанця, спочатку його планували направити до танкових військ у Чехословаччині або Угорщині, однак на збірному пункті в Кіцмані представники КДБ змінили його призначення.
У 1990 році Микола вступив на підготовчі курси історичного факультету університету та паралельно — до Рівненського інституту культури.
«Ніколи не жалкував про свій вчинок»
Попри переслідування та перешкоди, Микола Рубанець говорить, що ніколи не шкодував про вчинок, скоєний ще школярем.
Його батьки переживали за сина, однак не дорікали йому. Батько служив паламарем у церкві та критично ставився до радянської влади.
Під час громадського суду однокласників намагалися налаштувати проти двох школярів. Проте, як згадує Рубанець, сталося навпаки. Одна з однокласниць, якій дали текст для виступу проти хлопців, заявила, що вони не винні.
Інші листівки, які друкували школярі, були значно радикальнішими. На щастя для них, їх не знайшли.
Майже через 40 років колишні однокласники продовжують зустрічатися та згадувати ті події. Для Миколи Рубанця ця історія стала частиною особистого шляху й водночас свідченням того, як радянська система переслідувала навіть неповнолітніх за українську національну позицію.
За матеріалами “Молодого буковинця”
