Майже кожен станичний — керівник підпільного осередку села — на терені Вижницького надрайону ОУН, який входив до Буковинської округи, мав особисту печатку. На ній зображували Тризуб, а поруч зазначали псевдонім підпільника.
На перший погляд, невелика печатка може здаватися лише атрибутом діловодства. Однак у реаліях підпілля вона була частиною значно складнішої системи зв’язку, передачі документів та організаційної роботи. Про структуру цієї мережі свідчать документи радянських спецслужб, які нині зберігаються в архівах СБУ.
Перегляньте також:
- Чернівецькі лучники здобули шість медалей на фіналі Кубку України
- На Буковині губернатора Ростовської області РФ заочно засудили до 8 років за фінансування війни проти України
Вижницький надрайон мав розгалужену мережу
Вижницький надрайон був однією з організаційних ланок Буковинської округи ОУН. Радянські спецслужби намагалися встановити структуру підпілля, його керівників, зв’язкових та місця конспіративних зустрічей.
В архівних документах фігурує, зокрема, Микола Кричун («Черемшина»), який очолював Вижницький надрайонний провід ОУН. В одному з документів зазначено його призначення надрайонним провідником Вижниччини.
Матеріали про діяльність надрайонного проводу містяться, зокрема, в архівній справі «Кочующіє». Документи показують, що радянські органи державної безпеки тривалий час намагалися виявити керівників та відновити структуру підпілля.
Для цього використовували агентуру не лише у Вижницькому та Путильському районах, а й на сусідніх територіях.
Підпілля мало власну систему зв’язку
Документи свідчать, що підпільники використовували спеціальні пункти зв’язку.
Один із таких пунктів був облаштований на хуторі Сірук у Розтоках, у господарстві Івана Матіоса. Через подібні місця передавалися підпільні записки — так звані «штафети».
Вони забезпечували зв’язок між різними ланками Вижницького надрайонного проводу.
Тобто навіть за умов постійного переслідування підпілля намагалося підтримувати систему комунікації, у якій інформація передавалася через визначених людей та конспіративні пункти.
Саме в такій системі особиста печатка станичного могла виконувати важливу організаційну функцію — засвідчувати документ або підтверджувати його походження.
В архіві зберігали документи цілого надрайону
Окремі архівні матеріали дають уявлення і про масштаби внутрішнього документообігу.
У 1950 році, за матеріалами радянських спецслужб, Микола Кричун («Черемшина») переніс до бункера в лісовому масиві Синівка архів Вижницького надрайонного проводу ОУН.
У ньому зберігалися копії звітів, листівки та брошури, які поширювалися на території надрайону.
Ця деталь особливо важлива для розуміння ролі підпільних печаток. Вони існували не окремо від організації, а в середовищі, де документи систематизували, передавали, копіювали та зберігали.
У підпілля була навіть власна друкарня
Документи також свідчать про спроби організувати на Буковині власне виготовлення друкованих матеріалів.
У 1948 році в лісі поблизу Берегомета Вижницького району організували підпільну друкарню. Для неї придбали шрифт, а згодом — ротатор, на якому виготовляли листівки.
Таким чином, підпільна мережа мала не тільки людей, які передавали інформацію, а й технічні можливості для створення власних матеріалів.
У цьому контексті печатка із Тризубом та псевдонімом виглядає вже не як випадкова деталь, а як частина своєрідної підпільної адміністративної культури.
Навіщо станичному був псевдонім на печатці
Псевдоніми були невід’ємною частиною конспірації ОУН.
Підпільник міг бути відомий своїм побратимам за псевдонімом, тоді як справжнє ім’я намагалися не використовувати в документах та листуванні.
Тому поява псевдоніма на особистій печатці мала подвійний характер. З одного боку, вона дозволяла ідентифікувати конкретного керівника всередині організаційної мережі. З іншого — не розкривала його паспортного імені.
А Тризуб виконував роль символічного маркера українського визвольного руху.
Так на маленькому шматку металу або іншому матеріалі поєднувалися символ України, організаційна приналежність та конспірація.
Радянські спецслужби намагалися відтворити мережу ОУН
Для НКВС та МДБ ліквідація підпілля означала не лише пошук озброєних груп. Не менш важливим було встановити його структуру: хто кому підпорядковується, де розташовані зв’язкові пункти, хто відповідає за документи та хто підтримує контакти між окремими ланками.
Саме тому в архівних справах з’являються численні згадки про станичних, зв’язкових, провідників, конспіративні квартири та криївки.
Збережені документи радянських спецслужб сьогодні дозволяють історикам частково реконструювати цю мережу.
Окремий інтерес становлять і документи, де радянські органи намагалися схематично відобразити структуру ОУН та УПА на Буковині. В архівних фондах СБУ збереглася, зокрема, схема мережі ОУН-УПА на Буковині станом на кінець 1944 року.
Печатка як маленький архівний артефакт
Сьогодні особиста печатка станичного може здаватися незначним предметом порівняно з документами про бої, арешти чи великі операції спецслужб.
Проте саме такі речі допомагають побачити інший бік історії — щоденну роботу підпілля.
За печаткою стояв конкретний станичний, за псевдонімом — конкретна людина, за документом — певне організаційне рішення, а за маршрутом передачі «штафети» — ціла мережа зв’язкових.
Архіви СБУ показують, що підпілля на Вижниччині було не хаотичним об’єднанням окремих людей. Воно мало керівні ланки, пункти зв’язку, систему передачі інформації, архіви та навіть друкарські потужності.
Тому печатка з Тризубом і псевдонімом станичного — це маленький, але промовистий фрагмент великої історії українського підпілля на Буковині.
Архівні джерела
Матеріали Галузевого державного архіву СБУ та Архіву УСБУ в Чернівецькій області, опубліковані у збірнику «Літопис УПА. Нова серія. Том 19. Підпілля ОУН на Буковині: 1943–1951. Документи і матеріали»; матеріали про діяльність Вижницького надрайонного проводу ОУН; схема мережі ОУН-УПА на Буковині на кінець 1944 року.
Архів УСБУ в Чернівецькій області — ф. 2-Н, спр. 6790, т. 1, арк. 21; ф. 2-Н, спр. 18а, арк. 103–103 зв.; ГДА СБУ — ф. 13, спр. 372, т. 8 та ін.
